Розділ «Частина перша Земля і небо»

— Гаразд. Іди! — Айтові хотілось швидше здихатися цієї осатанілої жінки. — Зроблю.

Аж тепер він збагнув усе: мадам Кетті пнеться до ласого шматочка, щоб віддати його синові. А втім, вона — тільки дурна самиця, знаряддя в руках далеко розумніших і хитріших за неї. Кому ж Кейз-Ол став кісткою поперек горла? Може, комусь із наймудріших, найімовірніше, Хейл-Уфу або Плайв-Ау.

В Айта тепер були нові спільники у боротьбі проти Кейз-Ола, спільники могутні, які могли допомогти йому помститись ворогові якою завгодно помстою. Але сам Айт уже був не той, що раніше. Для нього тепер і Кейз-Ол, і Хейл-Уф, і решта наймудріших були однаковими мерзотниками, яких чекає один кінець.

До початку нового року лишилося вісім хвилин. Містер — пунктуальний: він вийде з ліфта точно в ту мить, коли Зоря Кейз-Ола стане в зеніті. Отже, ще є час.

Айт озирнувся навколо і витяг з кишені записку.

Дивно, чому це Лайн-Еу пише на рожевому папері і чому раптом війнуло ніжним ароматом, таким знайомим, що аж подих перехопило?

Айт розгорнув аркушик… і відсахнувся. Обертом пішли широкі мармурові сходи. Потьмяніло м'яке світло люмінесцентних ламп. І тільки пахощі ніжного парфуму «Весна кохання» поширювалися, наповзали, здавлювали груди, не давали можливості дихнути.

— Навіщо? Навіщо це?.. — прошепотів Айт. — Пізно…

На аркушику було написано квапливим дрібним почерком, який Айт знав краще за свій:

«Айт, мій любий, мій коханий! Тільки вчора я довідалась, що ти на каторзі. Отже, всі мої попередні листи загинули. Серце моє, любов моя — тримайся! Я зроблю все, щоб тебе звільнити. І вір тому, що я сказала тобі в нашу останню зустріч. Вір, що б ти не почув про мене! Вір, коли навіть я сама при сторонніх верзтиму тобі найжахливіші речі! Настане час, і я розповім тобі усе».

Підпису не було. Стояла дата: «49.10.15 р. А. е.»

Пізно! Ой, пізно! Айт ухопився за голову.

Саме в цей день до клініки професора Лайн-Еу прилетів вертоліт, щоб забрати дряхлого старика, на якого перетворився юнак Айт. Саме в цей день відбулася Нарада наймудріших, і тільки завдяки передбачливості мерзотника Свайна куля з Айтового пістолета не пробила груди коханій.

— Дурень! Ой, який ти дурень, друже Айт! Ти власноручно підписав смертний вирок своєму щастю!

Світлий, радісний день свята Весни став для Айта днем туги й скорботи. Поволі плентався Айт до екзотичного саду містера Кейз-Ола — туди, де гриміла музика, вирували вогні, лунали веселі голоси.

Він зупинився край горішньої площадки, глянув униз. Залитий першими променями Блакитного Сонця, Дайлерстоун простягався в усі боки, немов велетенський, розкішно прибраний торт. Переповнена людом вулиця звідси здавалася неширокою кольоровою стрічкою.

Айт перевів погляд на золоті поручні. Досить перехилитися через них — і засвистить вітер у вухах свою останню пісеньку.

— Ні! — Айт рвучко повернувся і пішов до стола.

Кейз-Ол нічого не сказав, тільки нахмурився. А Мей суворо глянула на Айта і непомітним рухом показала на годинник.

Шістнадцятий рік Атомної ери почався п'ять хвилин тому.