Розділ «ГАЙДАМАКИ»

Єсть у ме­не діти, та де їх подіти?

Заховать з со­бою? - гріх, ду­ша жи­ва!

А мо­же, їй лег­ше бу­де на тім світі,

Як хто про­чи­тає ті сльози-сло­ва,

Що так во­на щи­ро ко­лись ви­ли­ва­ла,

Що так во­на ниш­ком над ни­ми ри­да­ла.

Ні, не за­хо­ваю, бо ду­ша жи­ва.

Як не­бо бла­кит­не - не­ма йо­му краю,

Так душі по­чи­ну і краю не­має.

А де во­на бу­де? хи­мерні сло­ва!

Згадай же хто-не­будь її на сім світі,

Безславному тяж­ко сей світ по­ки­дать.

Згадайте, дівча­та,- вам тре­ба зга­дать!

Вона вас лю­би­ла, ро­жевії квіти,

І про ва­шу до­лю лю­би­ла співать.

Поки сон­це вста­не, спо­чи­вай­те, діти,

А я поміркую, ва­таж­ка де взять.

Сини мої, гай­да­ма­ки!

Світ ши­ро­кий, во­ля,

Ідіть, си­ни, по­гу­ляй­те,