Розділ «Сергій Жадан Динамо Харків. Вибрані вірші»

Скільки можна терпіти їх голоси на сходах,

будильники й окуляри, теплі щоденні предмети!

Вирви їхні серця, назавжди спинивши подих!

Спали їх разом у ліжку, ніби старі газети!»

І я дістаю бензин і міцні корабельні канати

й розводжу в кімнаті вогонь, який усіх нас огорне,

і знаю — ніщо не може мати над нами влади,

окрім голосу крові, який заповнює горло.

Добре, коли тобі сняться підпільники та герої.

Погано, коли їх поява на тебе тисне.

Ця влада посилює в мені любов до холодної зброї.

Ця держава позбавляє мене почуття вітчизни.

Країна, в якій виживання вважають талантом,

де вся твоя біографія — список боргів і трупів,

називає мене тепер злісно вбивцею і симулянтом,

опитує свідків, які вціліли, шукає рештки отрути.

Хай тепер прокуратура засипле мене своїм спамом.

Хай потопом заллється вулиця кам’яниста.

Хай з’являться миротворці й випалять чорним напалмом

гарячі електростанції мого невтомного міста.