Дикі білі коні (скорочено)

Дикі білі коні (скорочено)

— А пощо не ходив роті ти, людине? Хіба не маєш бажання лишитися в моїй землі?

Мах задумливо покрутив головою, та не сказав і слова.

— Я знаю про тебе все, — повагавшись, мовив Боримисл, бо й справді все відав і про сього похмурого заїкуватого людина, й про його вітця, чию смерть у священних хвилях Дунаю бачив оддалік, і про їхнє плем'я, й про в'ярмлену землю й хотів бодай якось прихистити й приголубити нещасного царевича. — Лишайся тоді в мому військові, — сказав він. — Дам тобі й робів-персів, і роб, і жону візьмеш, котру зволієш… — Мах і далі журно крутив головою. — Пощо ж? — Боримисл згадав свої юні літа, згайновані в полоні серед чужих людей, і сей уже немолодий чоловік здався йому дуже схожим на того заложника-таля в хоромі єгипетського фараона Аб-мосе. — Зоставайся серед друзів, людине!

— Ви дуже щасливі, — проказав, не заїкнувшись, Мах, але се розхвилювало його, й подальші слова він ледве вимовив: — Пі-піду… Для мене ви аж на… на…надто щасливі, ша-шаху! Си-ситий голод-дного не втямить. Під-ду до гре… гре… в Елладу піду. Колись буде рать і в греків з персами. Мо-може, там зійде сонце для мого народу.

Й він, тихо вклонившись, пішов утоптаною стежкою в той бік між наметами першої тьми нової стотисячної раті, де щойно перед тим зникли грецькі сли з азійського торжища Мілета. Боримисл дивився на його не за літами згорблену спину й думав, що ситий голодному таки ніколи не пойме віри, а нещасний мусить гуртуватися тільки з нещасним.

Тієї ж миті в голові його народилася нова думка, й він, дивуючись і їй, і собі, гукнув воєводу Чернегу й наказав збиратися до рушання.

— Зранку? — здивувавсь Чернега. — Лід на Данапрі ще крихкий, жупане.

— А нам не через Данапр. Ідемо на полудень. У Низи.

Ввесь стан загомонів і завихорився, мов потурбована борть, і вранці Великий князь, розпустивши сполчення по домівках, усією стотисячною потугою косатих обітників, рушив у гирло Данапру-Славути.

Був перший день Коляди, й чубаті вусані вітали народження Нового літа старовинними колядками, не злазячи з коней. За ними йшли й череди споживної худоби, й загони вільних, у раті взятих коней, і валки бранців, скутих четвірками. Десь там, у причорноморських нетрях данапрського Полісся, на Волині, кожен сотий бранець оддасть свою кров на славу сіверським, і полянським, і древлянським кумирам, як було заведено споконвіку на сій сколотській землі. Й станеться треба велія на найвищій могилі Полісся, з якої видно буде й море, й священний Данапр-Славуту, відуни-волохи обмиють Меч Юра Побідника в крові нашесників і так загартований передадуть у руки нового Великого князя, бо того схотів народ.


Вітаємо, ви успішно прочитали книгу!

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Дикі білі коні (скорочено)» автора Білик І.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „читати“ на сторінці 120. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи