Отак i пишу

Чому?

З цього видно, що серйозної ваги цьому фактові я не надавав і бути фейлетоністом чи взагалі

письменником не гадав.

Праця в газеті мені полюбилася, кидати її я не збирався, а думав: хіба мало є працівників у

газеті, — і не письменників, і не фейлетоністів, а прекрасних журналістів, без яких газета не може

існувати?

«Працюватиму, — думав я собі, — а там видно буде, на що воно закандзюбиться...»

Працював я, треба вам сказати, залюбки, працював із захватом.

Зранку в редакцію приходив, вискакував на годинку, на обід і перед світом другого дня приходив

додому.

Життя минало в редакції.

Був я і за перекладача, і за редактора мови, і за зав відділами, і за секретаря редакції, і за

редактора журналу «Червоний перець», і за редактора літдодатків.

Не одночасово, розуміється.

А то одночасово у «Вістях» я був за редактора мови й за фейлетоніста, а в «Селянській правді»

за відповідального секретаря.

Попрацювалося, — нема де правди діти!

Разом із «Вістями» видавалася і газета «Селянська правда», яка перші часи шкутильгала, бо

часто мінялися редактори.

Я в «Селянській правді» працював за секретаря.