Розділ «ВАЛЬДШНЕП»

I кожне оте його "люби!", кожне його "цiлуй!", вилiтаючи з гарячих солов'їних грудей його, обгорталося пахощами бузку й конвалiй i вiночком квiтчали трепетне серце його коханої, що грiла пiд кущем майбутнiх солов'яток своїх.

I йшов я, пам'ятаю, через леваду... Вузесенька, вузесенька стежечка понад струмком. Струмок iз камiнчиками граіться: пiдбiжить, плюсне на камiнчик, блисне смiхом i побiжить далi. А над левадою - нiжнi-нiжнi шати з золотого серпанку, прозорi-прозорi, як Галинi очi, - прозорi, аж до неба од зеленої на левадi трави золотi шати. А далi верби стоять, стоять - анi шелесть! - думу думають. За вербами Галин город, а з городу до двору перелаз... I от я на перелазi. Став. Серце тьох-тьох-тьох!

...Коли це хтось як тьохне мене билом межи в'язи, так я тiльки - ой!

- До Галi, гемонський хлопець?! Я тобi дам Галi!

Звiдти до левади я бiг, мабуть, швидше, нiж до перелазу.

Я впав на левадi в траву i зубами ту траву рвав.

Я плакав. Плакав не з болю - нi. Я плакав, бо я Галi не бачив.

Давно це було...

А й тепер, коли iнодi умовляють мене поїхати на весняне полювання, i я стану де-небудь над озерцем i бачу, як на качачий крик, крик, у якому i хотiння, i прохання - та де прохання, - молiння! - коли на такий крик мчить зачарований селезень i каменем падаі в воду, - прекрасний, як казка, в своіму весняному вбраннi, як писанка, всiма кольорами розмальований, - я завмираю. Отакий я бiг левадою до Галi...

I коли я пiдiймаю рушницю й беру його на мушку, я не селезня бачу на озерi, я бачу себе на перелазi i... опускаю рушницю! Нi, друже мiй, навеснi я не полюю.

Люблю я полювати восени. I качку, i вальдшнепа, i все...

Вальдшнеп, або лiсовий кулик, - благородна птиця, трохи менша як наш голуб, темно-рудуватого кольору, з довгим, як у всiх куликiв, дзьобом i довгими ногами. Птах вiн, як сказано, лiсовий, у нас не виплоджуіться, а тiльки перелiтаі: навеснi, коли мандруі на пiвнiч, на мiсця свого гнiздування, i восени, коли повертаіться у вирiй.

Тодi в чагарниках, а особливо на узлiссях, з'являіться у нас на Українi вальдшнеп, i поодинцi, i цiлими табунами, так званими висипками.

Отодi їх i полюють.

Полюють з лягавими собаками i на "тязi"...

Тяга - це та сама рiч, про яку Iван Сергiйович Тургенів сказав:

- "Ви знаіте, що значить стояти на тязi?"

Отже, на тязi можна стояти.

Але стояти, як ви знаіте, можна й на вулицi, i в кiмнатi можна стояти, i на стiльцi, i на столi ми стоїмо.

Так - тяга не подiбна нi до вулицi, нi до стiльця, нi до кiмнати. Тяга - це зовсiм навпаки.