Розділ «ВIДКРИТТЯ ОХОТИ»

- Ну, Петре Iвановичу! Невже таки чотирнадцять?!

- Факт! Спитайте Флейту! I обидва сiрi! ...Пилип Федорович розповiсть вам про короткозорого старенького бухгалтера, пристрасного мисливця, жертву фантастичних вигадок усiії компанiї, з якою вiн завжди полював. Ви дiзнаітесь про зайця, який пiсля бухгалтерового пострiлу з страшним криком "н-н-няв!" вискочив аж на вершечок телеграфного стовпа, i як переляканий бухгалтер кинув рушницю i, приказуючи "да воскреснеть бог", бiг три кiлометри додому...

- А то, бачте, я сам натягнув на кота заячу шкуру й посадив бiля телеграфного стовпа, на дорозi, де мав iти той бiдолаха-бухгалтер...

- Та й це ще не все! - додасть Пилип Федорович. - Одного разу ми прикололи шпилькою до вбитого зайця папiрця з написом: "За що ви мене вбили?!" та того зайця й посадили пiд кущем i спрямували на нього короткозорого бухгалтера. - Вiн - бах! Заіць - беркиць! Пiдбiгаі, а там такий на записцi заячий докiр! Що смiху було!

...А чи не пореготались би ви з оповiдання одного старенького дiдуся, як вiн колись, бувши молодшим, не мав рушницi, а завжди додому з качками приходив.

- Як же це так?

- А так! Отам на плесi завжди качки і! От я на острiвець перепливу та в очеретi й заховаюсь. Знаю-бо, що обов'язково хтось iз мисливцiв туди прийде сидячих бити. Коли так: бачу - пiдкрадаіться, пiдкрадаіться... Ббах! А я в очеретi як закричу "Врятуйте!" Ну, вiн зразу драпала, бо, думаі, убив когось чи поранив! А я тодi роздягаюсь, качечки позбираю i додому...

...Покотилася зоря. Булькнув у воду водяний щур... Закахкало спросоння криженя... Писнула очеретянка... Десь далеко прогув паровик...

Сiрiі...

- Фiть-фiть-фiть! - прорiзало повiтря чиря...

- Ббах!

Перший пострiл! Полювання вiдкрито!