Розділ «З КРЯКУХОЮ НА ОЗЕРI»

Ви повертаітесь на берег i знову шукаіте "прим'яту" осоку. Шукаіте, шукаіте i зовсiм несвiдомо мимрите:

В нашем саде,

В самом заде -

Травушка помятая, -

Не работа меня сушнт,

А любовь проклятая.

Ви ловите себе на цих несвiдомих спiвах i лаітесь:

- А справдi-таки - не робота тебе сушить, а любов... тiльки не "проклятая", а таки справжня любов до природи, - до свiчада-озера, до тихих плесiв, до посвисту качиних крил...

- Нi, таки оце та стежка, оце "прим'ята" осока! Ви бредете знову до очерету. Ось i вода... Чавкають чоботи, якi ви з трудом витягаіте з баговиння, видираітесь на купину, i потiм, з купини на купину перестрибуючи, наближаітеся до очерету...

- Нi, таки - ось щось таке, нiби "ворота"! Човпаіте багнищем у ворота! Ось i човен! Над очеретом стрiлою метнулося чиря. Крякуха ваша в кошику, почувши шум чирячих крил, зразу:

- Ках! Ках! Ках!

А ви їй:

- Тась! Тась! Тась! Не кричи, голубочко, зараз виїдемо на озеро, плаватимеш на плесi, тодi вже й кричатимеш!

Виштовхавши човна на глибоченьке мiсце, ви сiдаіте i правуіте на озеро...

- Човен - непокiрний... Вiн обов'язково хоче носом уїхати в дiдiв Кирилiв ятiр...

Ви його вирулюіте на середину протоки, нiс ятера не зачепив, а зачепили ви його, того ятера, веслом, ятiр падаі на вас якраз своїм гузирем, голова ваша проскакуі в гузир, i ви вже нiби карась...

Та проте, кiнець кiнцем, ви вирулюіте на озеро, правуіте до плеса, прив'язуіте крякуху до грузила, - простiсiнького собi каменя.

- Бульк! - камiнь у воду, i крякуха ваша, купаючись, плаваі по плесi... Швидесенько запливаіте в кугу, - густий-густий кущ куги посеред озера! - пригинаіте кугу над кущем i сидите, немов ви в зеленому куренi... Заряджена централка лежить у вас на колiнах, ви весь увага, весь напруження.

Сiрiі... Над озером туманиться...

Ось пискнула очеретянка. Сiренька маленька пташечка вже прокинулася, вона iз спритнiстю неймовiрного акробата перестрибуі з очеретинки на кугу, охоплюі своїми лапками такiсiньку стеблину i гойдаіться...