Розділ «ДРОХВА»

Вiтали всi мене з щасливим полем, кричали, щоб менi й далi не було "нi пера нi пуху", а потiм спiвали.

На ранок були вдома довгi балачки, але вже бiльше не про дрохву, а про квартиру, про дрова, про черевики для доньки.

Балачки закiнчилися сентенцiію приблизно такого змiсту:

- Та доки ж я i взимку у лiтньому пальтi ходитиму?

- Та ти ж сама розумiіш: дрохва! Не часто вона трапляіться!

- Дрохва?! - перебивають вас. - Дрохву чоловiк на зиму в теплi краї проводжаі! А в декого з чоловiкiв жiнка взимку мерзне! Рiзниця! Ну, взяв би та випадково й промазав, коли вже вона така рiдкiсна птиця!

- Та я ж устрелив випадково! Хiба ж я хотiв, чи що?

- Слава богу, що не часто вона трапляіться, - перебивають вас iзнову.

А вже Миколi Iвановичу, що ото дрохву вам lege аrtis* (* По-мистецькому (лат.).) готував, при зустрiчi ви кажете:

- Дрохву, значить, два днi треба в землi тримати перед тим, як смажити?

- Не менше! - одказуі Микола Iванович. - Тодi вона позбавляіться специфiчного, не дуже приімного запаху!

- Слухайте, - кажу, - Миколо Iвановичу! Як удруге коли-небудь принесу я вам дрохву готувати, держiть її в землi не два днi, а мiсяцiв зо два!

- Не витримаі, - зогниі!

- От i добре! Не так багато я заробляю, щоб дрохви їсти.

1946