Розділ «ДИКА ГУСКА»

Дiстали пiдходящу бочку, поставили її, накидавши на дно великого камiння й обтикавши бур'яном, серед озера, за тиждень, приблизно, до того, як мали прилетiти гуси.

Приятель на той час узяв собi вiдпустку й наглядав за бочкою, щоб, бува, й з нас хлопцi не покепкували, як з того пана...

Поставили ми її в недiлю.

А на другу недiлю мав приїхати й я, - передбачалося, що за тиждень уже будуть гуси.

Я приїхав у суботу надвечiр.

- Гуси вже, - каже менi приятель - появилися. I не дуже бочки бояться! Пiдпливають до неї та й, летючи на озеро, не бояться бiля неї сiдати. Сьогоднi можна вже в бочку сiдати. Так як ми будемо, - питаі приятель, - жеребок тягтимемо, кому першому сiдати, чи як?

- Сiдай, - кажу, - ти перший, а я завтра вночi сяду,. бо одпросився я до вiвторка.

- Добре!

Так от ми й вирiшили.

Тодi, правду кажучи, не дуже ми додержувалися святого охотницького правила, а саме: iдеш на озеро, так заряджай добре рушницю i не надто заряджайся сам.

Вискочило це правило у нас тодi з голови.

Перед виходом на озеро сiли ми вечеряти.

Довгенько вечеряли, бо йти сiдати в бочку треба було перед свiтом - не лягати ж спати, а то ще проспиш! От ми собi й вечеряли!

Перед свiтом вийшли.

Рушницi, хоч i важко було йти, ми, проте, взяли, взяв приятель з собою в бочку ще пляшку отого, що грiі (на випадок - змерзне!).

Прийшли ми до озера, чимало там пововтузилися, доки приятель у човна сiсти поцiлив, а таки, кiнець кiнцем, поцiлив...

Одвiз я його до бочки.

Бiля бочки теж чимало клопоту було, доки я його в ту бочку посадив.

Посадив i поплив до берега.

Не встиг од'їхати метрiв з пiвсотнi, чую - гукаі: