Розділ «Запорожці»

— А куди ж ви ото, дядьку, волами та ще й гарбою?

— Та листа на пошту одвезти треба! Гей!

З приводу всього того, що робиться тепер на землі Запорізькій, закортіло нам взнати погляд славнозвісного кошового отамана Івана Сірка.

— Ходімо, — кажу, — пане отамане, подивимось, яка тепер Січ Запорозька та запорожці які такі тепер суть!

— Ходімо, ходімо, — охоче обізвався славнозвісний кошовий, закидаючи на вухо крутого вуса та підтикаючи під капелюха довгого оселедця. — Ходімо!

Пішли…

— Ну, показуй мені першу паланку, — промовив кошовий отаман. — Де вона і яка вона?

— Перша, — кажу, — паланка, пане отамане, тепер прозивається теплоелектроцентраль.

— Як? Як? — гостро поглянув на мене кошовий.

— Теплоелектроцентраль! ТЕЦ! — кажу.

— Тепло… центро… ні, не вимовлю! — махнув рукою отаман. — А що ж вона робить?

— Тисне, — кажу, — на тридцять дві атмосфери.

— Кого тисне?

— Тисне, пару дає! Парою тисне!

— І більше нічого, тільки тисне? Що ж, їй більше робити нема чого, чи як? А хто керує?

— Воєводін, — кажу, — та Рогачов!

— Курінні?

— Ні, інженери!

— Перемінить негайно! Коли вже вона, ота центораль, чи як там її, тисне, то хай знає, на кого тиснути треба. Хай на бусурмана тисне, за віру православну, за братчиків хай тисне! А то — тисне, а на кого тисне, чому тисне — не знати! Чорт батька зна що! Перемінить!

Похнюпився так кошовий отаман і сердито продмухав вуса.