Розділ «МИСЛИВСЬКІ УСМІШКИ»

— Айяйяй! Айяйяй!

Покотила горжетка через яр, і ви бачите, як майнула біла китичка на її хвості у ліщині по той бік яру. Докучай маломало не на хвості в неї сидить. На Йосипа Євдокимовича пішла.

— Пильнуй, старий! Аж ось:

— Бах!

Дим і снігова курява біля Йосипа Євдокимовича.

— Бий, — кричу, — старий, удруге, щоб певніше було!

— Кріпхо лежить! — кричить Йосип Євдокимович і додає таке, про що, хоч як ви мене просіть, написати не можу.

Я зриваюсь з місця, лечу крізь кущі в ярок, засапавшись, видираюсь на гору й підбігаю до Йосипа Євдокимовича.

— Єсть? — питаю.

Він дивиться кудись убік і не каже, а стогне:

— Єсть! Он! За терном!

Я стрибаю за терен…

Крутиться Докучай і смикає лівою ногою. Я падаю в сніг…

А десь далеко, аж у другім кінці яру, Бандит аж плаче та заливається:

— Айяйяй! Айяйяй! Горжетку ганяє…

Приїздите ви додому в старому Йосипа Євдокимовича кашкеті, бо лисичачу капелюху ви загубили, як через кущі бігли…

Вам дома й кажуть:

— Горжетка? Чорнобурка?! Одна була лисичача капелюха, та й ту прополював. І хто ті рушниці вигадав?!

«Ладно, — ви собі думаєте, — ладно! Говори! Говори! Одужає Докучай — знову за горжетками поїдемо».

ВІДКРИТТЯ ОХОТИ