За яку централку?
За курковку чи безкурковку?
Ах, страшно говорити, що я, приміром, за безкурковку. Вже бачу презирливу посмішку он у того слухача чи читача і зневажливе:
— За безкурковку!.. Чому саме за безкурковку?.. Ну, чому за безкурковку?… Безкурковка — це все одно, що без вуха жінка. Дивишся на неї — і жінка, як жінка, а чогось нема. Так і безкуркове ружжо. Держиш його, гладиш його, а зачепитися ні за віщо. Летить качка, а ти не знаєш, чи зведені в тебе курки, чи ні, чи пересунув ти того предохранителя, чи не пересунув. Сіпаєшсіпаєш за собачку, а качка вже от он де. А як перед тобою курки, так тобі видно, чи вони зведені, чи вони в тебе не зведені… клацклац! Сіпсіп! Бахбах! І хоч качка й летитьтаки, так зате ти вистрілив і вистрілив вчасно. Ні, безкурковка ні до чого. Тільки з курками. Дід, умираючи, казав батькові, а батько — мені: «Ніколи не купуй безкуркового ружжа. Тільки з курками».
Ну, гаразд: з курками — то й з курками, безкурковка — то й безкурковка.
Але й це ще далеко не все.
Який калібр найкращий?
Дванадцятий? Шістнадцятий? Двадцятий?
Я — за двадцятий калібр!
Тільки ж нікому не кажіть, бо одразу ж почнеться:
— За двадцятий? Двадцятник?! Так краще ж із бузинової пукалки стріляти. Принаймні — дешево, а наслідки однакові. Я розумію, — стріляти, так уже стріляти, щоб і постріл був як постріл, щоб і площа обстрілу була як площа. Дванадцятка — це ружжо! Ну, ще шістнадцятка сюдитуди. А двадцятка? Та я її і за ружжо не вважаю!
— І ніколи з двадцяткою не полювали?
— Та ні, була в мене років із п'ятнадцять тому двадцятка, ох, і ружжо було! Било, щоправда, дуже гучно, але все ж як удариш, хоч де б дичина була, — дістане. Так одно воно й було. Тепер таких ружжів не видєлують. Е, ні, я за дванадцятий калібр. Ружжо серйозне, ґрунтовне, — не іграшка.
Є ще один «сорт» рушниці, що його спеціально замовляють аматори для себе. Це так звана утятниця.
Величезний ствол, страшенна ложа, — набивають її силою пороху й дробу, не несуть, а везуть до озера, де восени табуняться дикі качки.
І бахкають.
Щоб стріляти з утятниці, треба вміти добре робити заднє сальто.
Утятниця, положим, сама вам сальто зробить, але краще вистрілити і зразу ж самому йти в сальто. Буде легше.
— Чого це вас так покандзюбило? — запитав я в одного мисливця.
— Е, це вже давно! Років з десять тому! З утятниці стрельнув! Не розгинаюсь, не розгинаюсь, десять літ уже не розгинаюсь!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Том 3. Усмішки, фейлетони, гуморески 1944—1950» автора Вишня Остап на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „МИСЛИВСЬКІ УСМІШКИ“ на сторінці 32. Приємного читання.