Розділ «МИСЛИВСЬКІ УСМІШКИ»

І на постріли, і на крик вибігають чоловіка з п'ять хуторян…

Тут дозвольте хвилин на п'ять перервати оповідання… А через хвилин п'ять ясно вже було все:

— П'ятдесят і не менше! Зійшлися на тридцяти.

— Та заберіть семеро цуценят, бо чим я їх годуватиму! їдучи далі, Кіндрат Калістратович говорив:

— Нічого вдивительного нема, що вовк виходить і вдень мишкувати на поле…

А подумавши трохи, ніби сам уже до себе, додав:

— Тільки ж той був без цуценят.

«РУЖЖО»

Всі, розуміється, зразу на ґвалт:

— Чому «ружжо», коли насправді — «рушниця». А як не хочеться, щоб була «рушниця», то вже «ружье», але ж ні в якому разі не «ружжо».

«Рушниця» — правильно. За всіма словниками — «рушниця». Згодний.

І «ружье» — правильно. Згодний. Це поросійськи.

А от мені хочеться, щоб було «ружжо», бо так називав цю річ той дід, що вчив мене колись з неї стріляти.

Так от, значить, про «ружжо».

«Ружжо» — це така штука, з якої стріляють.

Виходить, що, коли нема ружжа, нема й мисливця.

Тобто він є, але він, сказать, не справжній мисливець, а яловий, платонічний.

Такий мисливець ходить сумний і задумливий, очі в нього печальні=печальні, і при зустрічі з вами він каже:

— Ех, якби мені оце ружжо. Та ще таке ружжо, як у мене було. Скільки ж я виводків крижня знаю. А чирят! Хай мене бог поб'є, як випливуть… Як ряски! Лисичачих шість нір назнав. По шестеро молоденьких та по дві старих у кожній норі. Сорок вісім шкурок висіло б у мене оце на горищі.

А вовче лігво у Кривій балці! А ви оце з ружжом та тільки ото одного деркача й устрелили… Ех! Ружжа нема!