Розділ «МИСЛИВСЬКІ УСМІШКИ»

Дикт не так дорого коштує, а ведмеже хутро — коштовна річ.

Та й м'ясо не дешеве.

Ще був один непоганий спосіб придбати ведмеже хутро, але тепер навряд чи можна його здійснити, бо грунтовно змінилося на нашій Батьківщині життя.

Як знаємо, за старих, дореволюційних часів цигани-мандрівники ходили по базарах та по ярмарках і водили за собою приручених і навчених різним нехитрим штукам ведмедів:

— А покажи, Миша, як п'яний дядько з корчми йде!

— А покажи, Миша, як п'яна баба танцює!

Миша показує, бо в Миші в ніздрях залізне кільце, ї як його за те кільце сіпають, Миші дуже боляче…

Тепер цигани ведмедів у нас не водять. Тепер цигани культурно по колгоспах господарюють та талановито грають на сцені свого циганського театру в Москві — «Ромен».

Так от і трапилася така охотницька за старих часів пригода.

Але хай за мене про неї розповість учасник тої пригоди, хай розповість так, як він мені колись розповідав…

…«У вересні місяці діло було, якраз на другу пречисту.

Полювали ми з Трохимом Свиридовичем та Семеном Петровичем вальдшнепів біля Кленової. А в Кленовій на другу пречисту величезний щороку ярмарок з'їздився. Як ішли ми через Кленову, бачили під слободою чималенький циганський табір з кіньми, возами, ведмедями й дітьми. Ведмедів було два, — і чималеньких. Ярмарок нас не цікавив, бо виїхали ми з міста виключно, щоб пополювати. Ну, полюємо! Я зайця стукнув, пару вальдшнепів. Приятелі теж дечого підстрелили. Надвечір зійшлися перекусити. Сіли на узліссі — трапезуємо. Довгенько трапезували. Уже й сонце за Гулеву гору сховалося, ми трапезуємо. Уже Трохим Свиридович «Зібралися всі бурлаки» двинув, а ми все трапезуємо. Трохим Свиридович, було, як потрапезує, то співає, співає, аж заливається. Проспівали вже й «Зібралися», і «Реве та стогне», і «Гилягиля». Під «Кину кужіль на полицю, сама піду на вулицю» Трохим Свиридович навприсядки пішов. Уже й потанцювали, а проте все ще трапезуємо. Трохим Свиридович хотів під «Кучерява Катерина чіплялася до Мартина» вдруге навприсядки вдарити. Не вдарив — упав! Упав — та головою на ягдташ з вальдшнепами.

Витяг вальдшнепа з сітки, дивився, дивився на нього та й каже:

— Пттаташечко! Любббая! За що ти мерррртвая? Хіба ж ти звввір? Хіба ж ти медведмедмідь?!

А потім як ісхопиться:

— Медведведя хочу! Хлопці,— кричить, — давай медведя полювати! За мною!

Ми за ним!

Я вже докладно не дуже пам'ятаю, та й тоді воно мені не дуже затямилося, що саме було. Пам'ятаю, що кругом кричать цигани, ведмідь мене кусає, я ведмедя кусаю. Хтось мене за ноги, пам'ятаю, тягне, я когось за щось, пам'ятаю, тягну.

Прокинувся — темно. Лапнув праворуч — ніби борода Семена Петровича.

«А де ж, — думаю собі,— ведмеді?»