Розділ «МИСЛИВСЬКІ УСМІШКИ»

— А де ж рушниця? — питається посемейство.

— Курок трошки закапризив: заніс до майстра.

Увечері ви їсте нашпигованого салом зайця. За столом урочисто: перший в цьому сезоні заєць.

Трапезу ділить з вами і ваш вірний по полюванню товариш.

— Будьмо!

— Будьмо!

По вечері ви благально дивитесь на вірного товариша, а він, прощаючись, заплітається:

— Ти ж не забудь узавтра занести, що на зайця позичив.

БЕКАС

Бекас для охотника, насамперед, — собака!

Я ж ніколи не думаю, що ви таке твердження зрозумієте безпосередньо!

Ясна річ, що бекас — не собака, а птиця, але кожен мисливець знає, що полювати бекаса без собаки, це все 'дно, що справляти весілля без музики.

Отже, коли хочете говорити про бекаса, треба перш за все говорити про собаку, бо без лягавого собаки ви бекаса не те, що не їстимете, а навіть не бачитимете.

Значить, давайте про … бекаса.

Бекас — невеличкий болотяний птах, сіренький, з біленьким на пузці пір'ячком, дуже меткий, із дуже довгим дзьобом, довгенькими ногами, зривається з характерним для нього криком і летить, навіжений, ніби він перед тим, як злетіти, випив мінімум двісті грамів: зигзагами.

Який же він смачний-смачний, бекас!

Делікатес!

І,— майте на увазі,— бекас, — це один з тих небагатьох сортів дичини, яку засмажують разом з уздром, з потрухами: дзьобика його під крильце, трішечки масла — і в піч.

Не дай бог, потім сметанки та, не дай бог, іще чого-небудь, — це такая — вам кажу — симфонія, що… давайте зараз же їхати на бекасів…

І знову ж таки: бекас без собаки і не делікатес, і не симфонія, бо без собаки — нема бекаса.