Розділ «ЗЕНІТКА»

Нехай же та личина люта, Що нас впровадила в війну, І ганьбою до всіх надута Походить більш на сатану, Що стільки болі причинила, Що стільки люду погубила, А в смутний час навтікача…

Нехай!

НЕВИРШЕНЕ ПИТАННЯ

Карлові Сукенцуцке в 1944 році стукнуло 78 літ.

У Карла Сукенцуцке була чималенька родина, яка складалася з його дружини Єви — 75 літ, та двох онуків — Курта — 28 років і Ганса — 26 літ.

У Курта після побідоносного «бліцкріга» на Сталінградських степах не було правої ноги, правої руки й правого ока, а в Ганса, після такого ж «бліцкріга» на Дніпрі, не було лівої ноги, лівої руки й лівого ока…

Отже, єдиним кормильцем всієї Сукенцуцкенової сім'ї був сам Карл Сукенцуцке, семидесяти-восьмилітній старець.

Кінець 1944 року був уже для третьої імперії самим «крігом», без «бліц»…

Разом із «бліцем» одійшли в минуле і українська пшениця, і українське сало, і кури, і гуси, і качки, і яйця…

А утрата всього цього для третьої імперії було значно дошкульніше, ніж потеря «бліца».

Сутужно було Карлові Сукенцуцке годувати свою родину: не завжди вистачало ерзацкави, ерзацкартоплі й ерзацхліба, проте Карл Сукенцуцке стоїчно вистоював довгі часи в чергах і сяктак годував своїх старих та сліпобезногобезруких…

Вдарила понадтотальніша мобілізація.

Не викрутився 78літній Сукенцуцке.

Сукенцуцке — солдат.

Коли він прибув у військову частину, третя імперія котилася із західних схилів Карпат…

Командир роти, в яку потрапив Карл Сукенцуцке, довгодовго дивився на 78літнього «гросфатера», думаючи:

— Ну, куди я його?

Рота захищала круту височину, вкриту сковзькою кригою.

Держатись солдатам на схилах цієї височини було дуже важко: вони сковзались і падали…

Вдержати височину надії вже не було, але й покинути її, відступаючи, загрожувало зривами солдат на слизькій кризі в безодню.