Розділ «ЗЕНІТКА»

— О, майн гот![4]

— Кріпіться! — кажу. — Ви ж старовинний, — кажу, — лицар тевтонський! Лицарський, — кажу, — дух…

— Їх габе кайнен[5] дух!

— І духу нема?

— Іст ніхт! Першу порцію духу на Дніпрі вибили, а потім Ковпак упіймав та такого духу дав, що його духом вирвало з мене всенький лицарський дух і тепер у мене духу ані духа!

— Той, — кажу, — може!

— О, майн гот! Що далі буде, скажіть мені, читачу мій колишній!

— Що ж далі,— кажу, — буде? Будете, — кажу, — і далі «втикать»! Хотіли латифундій, хотіли рабів, — тепер «втикайте»!

— Вас іст дас «фтикать»?

— Дас іст «фтикать» — це коли берете лопату й у землю її застромляєте! А як із землі вистромляєте, — це буде «фитикать»…

— «Фтикать»! «Фитикать»! Сумно!

— А щоб веселіше було, ви читайте «Майн кампф» Гітлера… Там здорово сказано: «Всі інші нації будуть рабами, що працюють за наказом тевтонських воїнів». Прочитайте, воно й здаватиметься, що «фтикаєте» не ви, а раби ваші! Афтикерзейн!

НАЙПОТРІБНІША АРТИЛЕРІЯ

За старих часів, ще як Александр Македонський в Ірані вчив тодішніх Саєдів, як із сусідами в злагоді жити, греки вигадали перші артилерійські орудія — балісту й катапульту…

Орудія ті не дуже були подібні до теперішніх гаубиць, зеніток і самоходок, проте своє діло робили…

За порох у них правили бичачі кишки, за дуло — великий такий «ополоник», а за набої звичайнісінький собі обапіл або чималенька каменюка.

Баліста заряджалася таким способом: брався чималенький обапіл, вкладався в риштак, накручувалися до отказу кишки, потім кишки пускалися, розкручувалися й шпурляли обапіл на ворога, в обложене місто.

У катапульту — в ополоник клалась каменюка, натягалися кишки, пускались і каменюку орудіє швиргало на ворога.

З часом орудія ті удосконалювалися і обернулися на дуже складні і дуже страшні машини, що їх ми маємо тепер.

Артилерія зробилася «богом війни»…