Розділ «Усмішки, фейлетони, гуморески 1925–1935»

Одного разу з зонабенда на зонтаг[37] сидимо, удимо. Дивлюсь, до мене підпливає зграя коропів, штук так на п'ятнадцятеро.

І путніх коропів. Прямотаки великих.

Я за вудку й поміж них потихеньку тільки — кидь!

Один і вхопив гробака.

Ех же ж як і сіртонув!

Вудлище моє вдвоє зігнулось!

Аж затремтів я весь.

Вудка хоч і не на коропів, та міцна, аглицька, така, що при вмінні тягти, витягти можна.

Хворі лежали на лежанках над озером. Позбігалися всі на цю дивовижу. Цілий ярмарок! Один те радить, другий те.

— Та так тягніть!

— Та отак тягніть!

— Ох! Ах! Ах! Ох!

Хапають за вудку. Кожний хоче витягти.

Тут у самого вже «неррррви не витримують».

Розсердився я.

— Граждани, — крикнув, — а чи знаєте ви анекдота на «чи»?

— Вас іст дас «чи»?

— Даст іст, кажу, чи не пішли б ви звідси! А то хрясне, кажу, вудочка, і коропа «митькою звали»!

— Вас іст дас «Митька»?

— Даст іст, кажу, такий Митька, що дулю собачу матимеш, а не коропа! Увайдіть!