Розділ «Де ви, кобзарі?»

То палять вогнища лицарські лави,

То променистих шабель миготіння,

То мерехтіння грядущої слави.

Диво зростає в серці народу,

З неба злітає крилате насіння:

Будьте готові до нових походів —

Довбиші б’ють у литаври сумління.

І не зупинять звитягу небесну

Інші Потьомкіни та Текелії!

Браття, виходьте з полонів облесних

В Січ Небувалу великої мрії!..

Пам’ять про козацьку республіку викреслювали із свідомості народу протягом віків, отже, добре знали, що означає для нових поколінь та героїчна естафета! І так зуміли перебрехати спогади про подвижництво української нації, так «по-вченому» містифікували, обставляючи велемудрими та велемовними термінами й паралелями, що навіть великий «патріот» Панько Куліш, довго не роздумуючи, хрестив козаків направо й наліво «кровожерами», «гультяями», «руйнаторами», а Петра й Катерину — культуртрегерами, будівниками цивілізованої держави! І лише геній Тараса, пірнувши в бездонну криницю народної душі, віднайшов історичну правду, возвеличивши подвиг козацтва, а разом з ним — кобзарства, назвавши цим збірним ім’ям увесь світ багатоголосий поетичний доробок, напоєний із тисячолітньої ріки бунтуючих правічних сил.