Розділ «Частина друга СКАРБИ ТРЕТЬОГО РЕЙХУ»

— Дозвольте… — Бібліотекар почав про все здогадуватись, але ще не втратив надії. — Дозвольте мені пройти, і я…

— Ти вже не подзвониш у поліцію! — Хетель приловчився, щоб збити старого одним ударом, але той розгадав його намір, відхилився, простягнув довгі сухі руки і схопив Хетеля за барки.

— Негідник! — закричав пронизливо й тонко. Трусонув щосили, у Хетеля гойднулася голова і зіскочили окуляри. Інстинктивно відступив, окуляри хрумкнули під ногами. Розставив руки, аби загородити Ціммерові дорогу, і відразу намацав його — бібліотекар намагався прослизнути попід стіною.

— Ух, гад! — вилаявся Хетель, схопивши Ціммера за плече. Притиснув його до стіни, вдарив знизу в живіт, та бібліотекар оборонявся вперто, дряпався і кусався. Тоді Хетель зібрав усі сили і штовхнув старого ліворуч — туди, де починались круті сходи. Ціммер встиг схопитися за піджак Хетеля, але той ударив його ногою в пах і штовхнув ще раз — певно, бібліотекар падав спиною і вдарився головою об кам'яну приступку, бо не встиг навіть крикнути: лише глухий стукіт — і тиша.

Хетель бачив тільки мерехтіння світла внизу і тіні.

— Франц, — гукнув, — це я! Довелося прибрати стару мавпу, вона повернулася раніше й викрила вас!

Затанцював промінь кишенькового ліхтарика. Внизу тихо вилаялись.

— Усе одно не встигли б укластися в годину, — відповів Ангель, — так чи так мусили б щось робити. Спускайтесь сюди.

— Але я майже нічого не бачу, — поскаржився Хетель. — Він зірвав з мене окуляри.

Зовсім близько почулися важкі кроки, і Грейт мовив буркотливо:

— Здається, ви позбавили його життя, Вольфганг. Серце не б'ється…

— Знайдіть мої окуляри! — несподівано охижів Хетель. — І не співчувайте мені, буцімто ви не радієте, що я розв'язав вам руки!

— Так, у вас не було іншого виходу, — ствердив Грейт.

— У нас! — раптом заверещав Хетель. — Розумієте — у нас, і вам не вдасться перекласти вину за вбивство тільки на мене!

— Спокійно! — трусонув його за плече Ангель. — Ви ж не жінка, Вольфганг, і потрапляли не в такі ситуації, а, слава богу…

— Правда, — нараз зовсім спокійно відповів Хетель. — Ваша правда, Франц. Ви знайшли окуляри?

Раптовий перехід від істерики до розсудливості вразив Грейта, але він одразу збагнув, що так і повинно було статися — Штайнбауер навряд чи зробив би цербером есесівських скарбів людину легкодуху.

— Від ваших окулярів лишилася сама оправа, — повідомив Ангель.

— Цього мені тільки бракувало, — буркнув Хетель, — та біс з ними. Як у вас справи?

— Штайнбауер попрацював гарно. Цей тайник треба було б рвати динамітом, — поскаржився Ангель. — З нас уже зійшло сім потів, і єдина користь від смерті бібліотекаря, що можна хоч трохи перепочити.