Розділ «Частина друга СКАРБИ ТРЕТЬОГО РЕЙХУ»

— Близько шостої.

«Ми залишили «Чорного, дрозда» о п'ятій годині чотирнадцять хвилин», — згадав Бонне. Поцікавився:

— А коли йде поїзд на Зальцбург?

— Відійшов чверть години тому.

«Не бреше, — зрозумів комісар, — усе це легко перевірити».

— Зараз двадцять одна хвилина на десяту… — мовив, задумливо дивлячись на хазяїна. — До станції двадцять хвилин їзди. Що ж вони робили там мало не три години?

Клюпфель посміхнувся нахабно, навіть знущально.

— У людей бувають примхи, — знизав плечима. — Я сам казав їм — не поспішайте… Та жінка затялась, щось їй потрібно було на станції. А знаєте, як сперечатись із жінками?..

Бонне не слухав його. Розмірковував. Навряд чи сам господь бог допомагає таким мерзотникам. Отже, тут не випадковий збіг обставин — злочинців напевно хтось попередив. Від «Чорного дрозда» сюди, зважаючи на погану дорогу, хвилин сорок їзди; отож у них усе точно розраховано. І, звичайно, не швендяли вони три години по станції, чекаючи зальцбурзького поїзда. Навряд чи взагалі сіли в поїзд — коли довідалися, що їх розшукує поліція, повинні зрозуміти: всі вокзали блоковано. Мабуть, дістали десь машину або скористалися попутною. Зараз у дорозі або переховуються в надійному місці. Звичайно, найкращий варіант для них — Відень, у цьому людському мурашнику легко заплутати сліди.

Певно, їх попередила фрау Вессель. Отже, вони з Кнолем зробили похибку. Де і яку?

Фрау Вессель, машинально витираючи стойку, думала: подзвонити в Якобсдорф одразу чи дочекатися Хетеля?

Вона повідомила Хетеля листом, що двоє людей, які прибули з Іспанії від Штайнбауера, цікавляться ним, і одержала відповідь: гер Хетель відвідає «Чорний дрізд» завтра. Спочатку вона покаже Хетелю цих двох новачків із «крайслера», і нехай сам гер Вольфганг вирішує, як вчинити. А поки що вона постежить за пасажирами «крайслера» — чорт, можливо, це поліцейські нишпорки, але чому другий розмовляє з акцентом? Можливо, Штайнбауер справді послав його навздогін? Правда, коли так, повинен би знати пароль…

Фрау Вессель зітхнула і глянула на портрет чоловіка. Той розібрався б у цій ситуації одразу, у нього, казали, був нюх, і він викрив не одного ворога третього рейху. Бідний Клаус — прийняв ціаністий калій, злякався зашморга. Дурень, уже вийшов би з тюрми. На Хетеля понавішали стільки звинувачень, що ніхто не сумнівався — засудять до страти, а ось уже третій рік на волі, є гроші, повага порядних людей.

Але чому вони приїхали на тому ж самому «крайслері», що й гер Вейзенфельс?

Сердито кинула ганчірку, пробуркотіла щось під ніс. Може, справді зателефонувати до Якобсдорфа? Але, певно, день нічого не вирішує. На тому й заспокоїлась, почала перемивати кухлі — не могла сидіти без діла.

— Марто! — покликала. — Як із вечерею?

Вони готували їжу лише для мешканців номерів, і Марта вже повинна була впоратися.

— Закінчую, — почула з кухні. Підвелась, аби глянути, що там у Марти — цим дівчаткам ніколи не можна довіряти! — але зупинилася, побачивши в дверях відвідувача.

— Пива! — гукнув той ще з порога. — Спека, і я вип'ю, здається, бочку!

«Базікало…» — неприязно подумала фрау Вессель. Цей Штрігель, хоч і гарний механік, все ж базікало, і таких людей хазяйка «Чорного дрозда» ніколи не поважала.