Розділ «ЛЮТИЙ 1999. ІЛЛА»

— Який ти недобрий! Я ж його не вигадала. Він несподівано виник переді мною — ніби наяву. Подивився на мене й сказав: “Я прилетів у своєму кораблі з третьої планети. Мене звуть Натаніел Йорк…”

— Яке дурне ім’я! Хіба воно схоже на людське? — заперечив чоловік.

— Я згодна, що ім’я дурне. Але ж це сон. Так-от, він сказав: “Ми перші здійснили міжпланетний політ. Нас двоє в кораблі — я і мій товариш Берт”.

— Ще одне дурне ім’я.

— Далі він сказав: “Ми прибули з міста, що лежить на Землі — це назва планети”. Він саме так і назвав: Земля. Взагалі розмовляв він якоюсь чужою мовою. Проте я розуміла його. Мабуть, за допомогою телепатії.

К повернувся до дверей. Але дружина зупинила його:

— Ілле, ти коли-небудь думав про те, чи є люди на третій планеті?

— На третій планеті від Сонця життя неможливе, — терпляче пояснив чоловік. — Наші вчені встановили, що там в атмосфері забагато кисню.

— От цікаво було б, коли б там жили люди! І щоб вони прилетіли до нас у космічному кораблі!

— Слухай, Ілло, ти ж знаєш, як я не люблю, коли базікають про те, чого нема на світі. Давай-но працювати.

Пий до мене, дівча любе,

І, п’ючи, поглянь у вічі…

Сонце стояло на вечірньому прузі, коли Ілла заспівала цю дивну пісню. Вона саме готувала надворі вечерю.

Тихо шурхотів дощ, спадаючи водограєм з колон, а жінка знову й знову бездумно наспівувала незнайомі слова невідомої пісні.

— Що це за пісня? — роздратовано вигукнув чоловік, виходячи з своєї кімнати і підсідаючи до вогняного столу.

— Не знаю, — жінка аж застигла від здивування і мимоволі затулила рукою рот. За пустельним обрієм сідало сонце. Надходив вечір, і будинок закривався сам собою, наче велетенська квітка, що згасає разом із сонцем. Між колонами повівав вітерець, на вогняному столі кипіла срібна лава. Вітерець ворушив червонясте волосся Ілли, щось тихо муркотів їй на вухо. Жінка мовчки втупилася своїми золотавими вологими очима в неозорі простори жовтого морського дна — ніби намагалася щось збагнути.

Пий до мене, дівча любе,

І, п’ючи, поглянь у вічі… -

тихо, спокійно й поволі заспівала вона.

Або кинь цілунок в чару,