TextBook — Про що це ви так серйозно розмовляєте? — перебила їх місіс Гетевей, вправно насипаючи ополоником суп у тарілки. — Ну ж бо, усміхніться: ми зібралися всі пазом, подорож закінчена, і вважайте себе вдома!
— Атож, — засміявся капітан Уайльдер. — А ви виглядаєте напрочуд молодо, місіс Гетевей!
— Мужчина не може без компліментів!
Він не зводив з неї очей; рожеве обличчя її було без зморщок, наче гладеньке рум’яне яблучко. Вона дзвінко сміялася на кожний жарт і швидкими акуратними рухами розкладала салат. І худорлявий син, і гарні дочки не згірше батька сипали дотепами, розповідаючи, як добре жили вони тут, а батько гордо кивав головою, підтакуючи їм.
Вільямсон вислизнув з кімнати й подався в долину.
— Куди це він пішов? — спитав Гетевей.
— Навідатися до ракети, — відповів Уайльдер. — Так от, як я вам казав, Гетевей, на Юпітері немає нічого; нічогісінько, що могло б зацікавити людей. Те саме можна сказати про Сатурн і Плутон. — Уайльдер говорив механічно, не чуючи власних слів, думаючи лише про те, як Вільямсон збігає з пагорба й вертається назад, щоб розповісти про те, що він виявив.
— Дякую, — мовив він Маргариті Гетевей, яка подала йому склянку води. Він немовби ненароком торкнувся її руки. Вона навіть не звернула на це уваги. Тіло її було тепле й м’яке. Гетевей, що сидів на протилежному боці столу, кілька разів переставав їсти, торкався пальцями грудей, потім знову брався за їжу, прислухаючись до розмови і раз у раз занепокоєно позираючи на Уайльдера, який, здавалося, жував пряники, зовсім не відчуваючи їхнього смаку.
Незабаром Вільямсон повернувся. Він сидів, колупаючись у своїй тарілці, аж поки капітан прошепотів до нього:
— Ну?
— Знайшов, сер!
— І що?
Вільямсон зблід. Він не відривав погляду від людей за столом, що сміялися з якогось жарту. Дочки посміхались, а син щось говорив. Вільямсон сказав:
— Я був на кладовищі.
— Бачив хрести?
— Чотири хрести, сер. На них іще збереглися імена. Я записав їх. — Він витяг білого папірця і прочитав — “Аліса, Маргарита, Сюзана і Джон Гетевей. Померли од невідомої хвороби. Липень 2007”.
— Дякую, Вільямсоне, — сказав Уайльдер, заплющуючи очі.
— Дев’ятнадцять років тому, сер. — Вільямсонова рука тремтіла.
— Так.
— Хто ж тоді оці?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Марсіанська хроніка» автора Бредбері Р.Д. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „КВІТЕНЬ 2026. ДОВГІ РОКИ“ на сторінці 6. Приємного читання.