Розділ «ГРУДЕНЬ 2006. МОВЧАЗНІ МІСТА»

— Ох, цей Гейбл, — сказала вона і вщипнула його за ногу.

— Ой! — скрикнув він.

Після фільму вони вийшли на мовчазну вулицю. Вона зайшла в магазин, розбила вітрину, нап’яла на себе якесь строкате ганчір’я. Потім вилила собі на голову пляшку парфумів і стала схожа на вівчарку, що скупалася в річці.

— Скільки вам років? — запитав він.

— Угадайте. — Спливаючи парфумами, вона вела його вулицею.

— Тридцять, — сказав він.

— Не вгадали, — вона вимушено засміялася. — Мені всього двадцять сім!..

— Ось іще одна кондитерська, — зауважила вона. — Слово честі, відколи все це сталося, я просто купаюся в розкошах. Моя рідня мені ніколи не подобалася. Всі вони були дурні. Вони полетіли на Землю два місяці тому. Було домовлено, що я вирушу останньою ракетою, але я лишилася. Знаєте чому?

— Чому?

— Тому що всі вони чіплялися до мене. Отож я й залишилася. Тут я можу обливатися парфумами, пити хоч десять тисяч кухлів пива і їсти досхочу цукерки, не слухаючи їхнього бурчання. Тому я тут!

— Так, ви тут, — мовив Уолтер, заплющуючи очі.

— Вже пізно, — сказала вона, кидаючи на нього погляд.

— Еге ж.

— Я втомилася, — сказала вона.

— Дивно. А мені зовсім не хочеться спати.

— Он як, — сказала вона.

— Я б не лягав цілу ніч, — мовив він. — Знаєте що, у Майка є хороша платівка. Ходімте, я вам її програю.

— Я втомилася. — Вона лукаво позирнула на нього блискучими очима.

— А я почуваю себе бадьоро, як ніколи. — Він помовчав. — Мені аж чудно.

— Вернімося до салону краси, — сказала вона. — Я хочу вам щось показати.