Розділ «Книга п'ята і остання геройських походів да ходів доброго Пантаґрюеля»

Потім звичайненько передав себе на руки Ліхтаря. Ліхтар нараяв нам кріпитися і ніяким світом не дрейфити, хай би що ми там узріли.

Підходячи до храму Божественної Сулії, ми мусили пройти великий виноградник з прерізною лозою — фалернською, мальвазійською, мускатною, таббійською, бонською, мирвальською, орлеанською, пікардійською, арбуаською, кусійською, анжуйською, гравською, корсиканською, верронською, неракською та іншою. Посадив колись цей виноградник добрий Бахус, і така його окривала благодать, що він цілий рік був оздоблений листом, квітом і плодом, наче помаранчеві дерева в Сан-Ремо. Ясненький наш Ліхтар звелів кожному із нас із'їсти по три виноградини, накласти листу в черевики і взяти у лівицю по галузці зеленій. Кінець виноградника ми пройшли під античною аркою, де було гарно вирізьблено трофей питця, а саме: по один бік довга низка фляг, бурдюків, пляшок, шклянок, жбанів, барилець, чанів, глеків, кухлів і античних сосудів, розвішаних у тінявому трельяжі; по другий — чимала кількість часнику, цибулі, шалоту, окостів, кав'яру, пиріжків, копчених бичачих язиків, старого сиру та інших присмаків, виноградними лозами перевитих і гілками вельми скусно зв'язаних; а ще тут було багато всякого начиння, чарочки на ніжках, скляночки без ніжок, келихи, фіали, кубки, ковші, сальверни, чаші, стопочки і вся інша такого типу вакхічна артилерія. На чолі арки, під зоофором[509], красувався такий двовірш:

Як під склепіння вступиш ти,

То ліхтарем уже світи.

— Ліхтаря (сказав Пантагрюель) ми маємо. У всій Ліхтарнії кращого Ліхтаря, ніж у нас, не знайти.

За аркою перед зором постала гожа і велика альтана з виноградної лози і прикрашена виноградом п'ятисот розмаїтих квітів і п'ятисот розмаїтих кшталтів, не природою виведених, а ратайською штукою, а саме: жовтим, синім, бурим, голубим, білим, чорним, зеленим, ліловим, крапчастим, лапчастим, довгастим, круглим, трикутним, яйцюватим, коронуватим, головастим, вусатим, бородатим. Край альтанки оповивали три різновиди яскраво-зеленого плюща, геть усипаного ягодами. Наш світлистий Ліхтар звелів нам наробити з цього плюща албанських ковпаків і накрити ними голови, і ми виконали його наказ негайно.

— Під такий трельяж (сказав Пантагрюель) колись жоден верховний жрець Юпітера не посмів би пройти.

— Причина цьому (сказав наш пресвітлий Ліхтар) містична. Пройди він тут, то виноград, сиріч вино, був би в нього над головою, і здавалося б, що він під владою і впливом вина, тоді як жерці та й усі ті, хто віддається і присвячує себе матеріям божественним, повинні заховувати ясність духу й уникати баламутства змислів, бо жодна унада не баламутить їх так, як унада до вина. От і ви, під цим трельяжем пройшовши, не мали б приступу до храму Божественної Сулії, якби черевики ваші не були повні виноградного листя, а це в очах шанованої жриці Бакбук стане за переконливий доказ того, що ви зневажаєте вино і топчете його під ноги, що ви його підклонили.

— Я (сказав брат Жан), як це не прикро, людина невчена. Проте в Требнику моєму я знайшов, що в Апокаліпсисі описується одне чудородне видиво: жінка, а під ногами у неї місяць. Біґо, той так мені це розтлумачив: ця жінка особливої раси і створена вона не так, як усі жінки, у них-бо навпаки, місяць над головою, тому й мозок у них сновидний, як у місячників, і з цієї рації ваші слова, ласкавий мій паниченьку Ліхтар, жодної призри в мене не викликають.

Розділ XXXV

Як ми під землю зійшли, аби вступити до храму Сулії, і чому Шінон — первий у світі город

За обтинькованою аркою, грубо розмальованою сценою танку жінок та сатирів, супроводу реготливого старого Силена верхи на ослі, зійшли ми під землю. Тут я сказав Пантагрюелю:

— Цей вхід нагадує мені розмальовану винарню первого городка у світі: мальовидло там таке самісіньке і таке ж свіже, як отут.

— А де це? (спитав Пантагрюель). Що це за місто, як ви кажете, перве?

— Шінон (сказав я) або Каїнон у Турені.

— Знаю (озвався Пантагрюель) я цей Шінон і розмальовану пивницю знаю; я там не раз попивав молоде винце, і не сумніваюсь, що Шінон город давній, це засвідчує й герб:

Шінон, малесенький Шінон,

А в світі славиться як он!

Лежить на камені, зелений,

І дивиться згори на В'єнну.