Розділ «Книга п'ята і остання геройських походів да ходів доброго Пантаґрюеля»

Брат Жан Зубарь, надивившись на цих потішних братів курник і збагнувши сутність їхнього статуту, не стримався і крикнув товстим голосом:

— Ох ви, ситі їжаки, ну як на вас не наїжитися? От би сюди Пріапа, він би тут, під час нічних чародіянь Канидії, штрикав у хвіст і в гриву, вам курникати, а йому як би вас усіх перештрикати. Я тепер знаю твердо: ми на землі антихтонів і антиподів. У Германії зносять монастирі і розстригають монахів, а тут монастирі зводять, бо тут усе навпаки і все догори дриґом.

Розділ XXVIII

Як Панурґ, брата курнику розпитуючи, чув від нього короткомовні відповіді

Панурґ з першого дня приїзду сюди тільки й робив, що милувався на цих царських курник. Нарешті, сіпнувши за рукав одного, охлялого, як копчений чорт, він спитав:

— Frater курниче, курниче, курничеку, де твоя сухітонька?

А курника йому відповів:

— Внизу.

Панурґ. А багато ви їх тут маєте?

Курника. Мало.

Панурґ. А все-таки скільки?

Курника. Двадцять.

Панурґ. А скільки б ви хотіли?

Курника. Сто.

Панурґ. Де ви їх ховаєте?

Курника. Там.

Панурґ. Мабуть, вони не одного віку, а ось які на виріст?

Курника. Високі.

Панурґ. Яка у них шкіра?

Курника. Лілейна.