Розділ «Четверта книга геройських походів да ходів доброго Пантаґрюеля Зладив метр Франсуа Рабле, доктор медицини»

Он Жан, дружочок мій,

Мене куйовдив лиш у зад.

Дев'ять Олімпіад і ще один рік додатковий, о моя тугенька мантуло! (чи то пак, пам'яте, бо я часто плутаюся в цих двох словах), я чув, як Адрієн Віллаерт, Ґомбер, Жаннекен, Аркадельт, Клоден, Сертон, Маншікур, Осер, Вільєр, Сандрен, Соєр, Гесден, Моралес, Пасеро, Майль, Маяр, Жакотен, Ертер, Вердело, Карпантрас, Лерітьєр, Кадеак, Дубле, Вермон, Бутеє, Лупі, Паньє, Міле, Дюмулен, Алер, Маро, Морпен, Жандр і множество інших веселих музиченьків, у саду потаємному, в альтані, зелом заклечаній, зібравшись довкола купи пляшок, окостів, паштетів та всіляких перепілок у капелюшках, так файно горлали:

Без топорища топірцю ніззя,

Бо вже не служить інструментом щиро.

А як один ув одного вліза,

То сокирище я, а ти сокира.

Отож-бо не зле було б з'ясувати, на якій саме прогоні згубив свою сокиру горлай Шиндокора.

На ці слова мостиві боги і богині розляглися сміхом, ніби мухи задзижчали під стелею. Навіть кулявий Вулкан і той, своїй любці на забаву, скрутив два-три колінця.

— Ось що (сказав Юпітер Меркурію), спустіться притьмом униз і киньте до ніг Шиндокорі три сокири: його ж таки власну, іншу золоту і третю срібну, замашні і всі однакового розміру. Запропонуйте на вибір, і як він візьме свою і цим здобріє, дайте йому і дві інші. А як візьме не свою сокиру, здійміть йому голову його власною. І віднині робіть так з усіма сокирогубителями.

З цим словом Юпітер закрутив головою, не кажи ти мавпій, пігулки ковтаючи, а потім почав такі грізні міни виробляти, аж увесь великий Олімп затрепетав.

Меркурій, як був, у шпичастій шапочці, у шоломі, у сандалях з задками і з кадуцеєм, через небесну ляду шугнув на воздусі, легко приземлився, кинув до ніг Шиндокорі три сокири і сказав:

— Годі тобі горлянку дерти! Юпітер на твої благання зглянувся. Подивись, яка з цих трьох сокир твоя, і бери її собі.

Шиндокора підняв золоту сокиру, оглянув, виважив у руці — ого, важезна, і сказав Меркурію:

— Хай мені всячина, сокира не моя! Не треба мені її.

Те саме він зробив і з срібною сокирою і сказав:

– І це не моя. Нате.

Потім узяв сокиру з дерев'яним сокирищем, угледів на краю свою ознаку, затремтів увесь на радощах, немов лис, заблудлих курей здибавши, і, посміхнувшись, промовив:

— Нехай за мною заклекоче, як ця сокира не моя! Якщо ви мені її віддасте, я вам в майські іди (себто п'ятнадцятого числа) величезний горщик суниць піднесу.

— Чоловіче добрий (сказав Меркурій), маєш сокиру, бери її. А за те, що ти, сокиру вибираючи, виявив помірність бажання, я тобі, така воля Юпітерова, віддаю і дві інші сокири. Це цілий скарб. Гляди тільки, шануйся.