Ось чому астрологи твердять, що у царів і фіглярів однаковий гороскоп, і зазвичай посилаються на Енея і Кореба, якого Евфоріон вважав за дурника: і той, і той гороскоп мали однаковий.
Тут я дозволю собі нагадати, що розповідали Джованні Андреа у своєму коментарі до канону папського послання мерові й ларошельцям, а після нього Панорміта в цьому самому каноні, Барбацій у заувагах до Пандектів, і недавно Ясон у своїх Порадах, про сіра Жоана, славетного паризького блазня, Каєтового прадіда. Ось ця історія:
У Парижі, перед харчевнею у Пті-Шатле, вантажник, спинившись біля деки, їв напахчений духом печені і від цього ще смачніший хліб. Харчевник його не чіпав. Коли вантажник уперезав увесь свій хліб, харчевник злапав його за барки і зажадав заплатити за дух його печені. Накладач доводив, що він нічим його харчу не зашкодив, нічого в нього не брав і нічого не заборгував. Адже цей запах усе одно йде надвір і тане там у повітрі; де ж це чувано, щоб у Парижі торгували вуличними запахами. Харчевник відповідав, що він не мусить харчити вантажників духом своєї печені, і поклявся, що забере у нього чіп'я, як той не заплатить.
Накладач дістав дрюка і налаштувався відбиватись. Почалася запекла тасканина. Звідусіль позбігалися паризькі роззяви. В юрбу затесався і блазень сір Жоан, паризький міщанин. Угледівши його, харчевник сказав вантажникові: «Хочеш, щоб у сварці нас розсудив шляхетний сір Жоан?» — «Авжеж, лихо твоїй мамі», — відповів накладач.
Дізнавшись, за яку онучу збито бучу, сір Жоан звелів вантажникові дістати з череса срібну грошину. Вантажник дав йому турський філіпп. Сір Жоан узяв монету і поклав собі на ліве плече, ніби на те, щоб зважити; потім побряжчав нею на лівій долоні, ніби щоб почути її дзвін; відтак підніс її аж до зінки правого ока, ніби на те, щоб роздивитися її карб. Увесь цей час роззяви німували, харчевник терпеливо чекав, а вантажник стояв як непишний. Нарешті сір Жоан подзвонив кілька разів грошиною об шинквас. Після чого, стискаючи в кулаці калатальце, наче це було берло, з суддівським маєстатом, начолив свого ковпака на роблених з мавпи куницях, з паперовими вухами і мереживними брижами, разів два-три кахикнув і ознаймив голосно, для вселюдного слухання: «Суд визнав, що вантажник, з'ївши пропахчений печенею хліб, заплатив сповна харчевникові дзвоном монети. На цій підставі суд ухвалює постанову таку: відпустити кожного до свого смітнику, не покладаючи на них суддівських утрат. Та й по всьому».
Присуд цей паризького блазня здався вищепойменованим ученим напродиво і напрочуд справедливим, і вони погодились, що якби ця справа розглядалася у паризькому парламенті, або ж у римській курії, або ж, нарешті, в аеропазі, то навряд чи вони вирекли б з погляду закону справедливіший присуд. Отож, чи не хочете ви порадитися з якимсь шутяком.
Розділ XXXVIII
Як Пантаґрюель і Панурґ зохвалювали Трібуле
— Душею моєю свідчуся (відповів Панурґ), бажаю! По-моєму, мою кишку оце попустило; а її ж було затисло і заколодило. А як ми вже постановили звернутися до розуму сили, то хай це буде не просто верхоум, а верхоум верховний.
— Трібуле (сказав Пантагрюель) — верхоум, як на мене, безумовний і зуповний.
А Панурґ підхопив:
— Верхоум, що вже заум.
Пантаґрюель
Верхоум фатальний,
верхоум натуральний,
верхоум небесний,
верхоум жовіяльний,
верхоум меркуріяльний,
верхоум лунатичний,
верхоум ератичний,
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Ґарґантюа і Пантаґрюель» автора Рабле Франсуа на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга третя геройських походів да ходів доброго Пантаґрюеля Зладив метр Франсуа Рабле, доктор медицини. Переглянута і виправлена автором за вимогами допотопної цензури. Автор дуже просить ласкавих читальників до сімдесят восьмої книги сміятися тільки в кулак“ на сторінці 49. Приємного читання.