Розділ «Книга третя геройських походів да ходів доброго Пантаґрюеля Зладив метр Франсуа Рабле, доктор медицини. Переглянута і виправлена автором за вимогами допотопної цензури. Автор дуже просить ласкавих читальників до сімдесят восьмої книги сміятися тільки в кулак»

Справедливости — комутативної, купую дорого (тобто набір), а продаю дешево (тобто готівкою). Ось що стверджує у своїй Економії Катон: треба (каже він), щоб батько сімейства був завжди продавцем. Таким робом він зрештою забагатіє, якщо не вичерпається запас. Дистрибутивної: я підгодовую добрих (зазначте, добрих) і люб'язних приятелів, яких, наче Одисея, Доля закинула на скелю доброго апетиту, а в роті ні ріски, і милих (зазначте, милих) і юних дівчаток (зазначте, юних, бо за Гіппократом, юність постувати не вміє, надто як ця юність жвава, весела, метка, моторна, просто буря). Ці самі дівчатка залюбки і з дорогою душею потішають порядних людей, бо вони палкі шанувальниці Платона й Цицерона і вважають, що народилися не лише для самих себе, а й повинні поділитися з батьківщиною і своїми друзями.

Сили: я, не кажи ти Мілон, валю грубі дерева, рубаю дикі пущі, притулок вовків, вепрів і лисиць, гніздовище чухраїв і лиходіїв, пристановище зарізяк, робітні фальшивомонетників, прихисток єретиків, і рівняю їх у ясні галявини і верескові пустовщини, граю на сопілках і жоломійках і готую з пеньків сидіння для ночі Страшного суду.

Здержливости: тереблю хліб ще в накоренку, пустельникую, живучи салатами і коренями, вгоноблюю сласні потяги і таким чином лишаю дещо на вигоду калік і нуждарів. Адже я не витрачаюсь на сапувальників, а сапання влітає в копійку, на женців, а які жнива без вина, та ще й не розбавленого, на збирачів колосків, а їм подавай коржі, на молотників, а вони, за свідченням Верґілієвої Тестилліди, обносять на городах цибулю, часник і цибулю-шалот; на мірошників, а де на млині чесні люди, і, нарешті, на пекарів, а пекарі від мірошників не кращі. Чи ж можна тут щось заощадити, а це ж ще не списуючи на мишву, пересушку, довгоносика і яблучного риляка?

З хліба на пню ви можете приготувати добру зелену підливу, вона швидко засвоюється, легко травиться, збадьорюючи цим мозок, жене по тілу животні токи, поліпшує зір, збуджує апетит, приємна на смак, піднімає тонус, лоскоче язик, рум'янить церу, зміцнює м'язи, гартує кров, попускає діяфрагму, освіжає печінку, розвантажує косу, полегшує нирки, заспокоює крижі, розминає хребет, спорожняє сечник, відпружує сім'япровід, скорочує кремастери, очищує міхур, надимає природження, розпростує припутаю, змушує тужавіти смик, уставати дрин, завдяки підливі у вас добре працює шлунок, ви добре зригуєте, пускаєте вітри і гази, випорожнюєтесь, мочитесь, чхаєте, схлипуєте, гикаєте, кашляєте, плюєте, блюєте, позіхаєте, сякаєтеся, дихаєте, вдихаєте, видихаєте, хропите, пітнієте, наставляєте вушки і робите ще чимало корисного.

— Річ ясна (сказав Пантагрюель): ви переконані, що голови макоцвітні не здолають за короткий час спустити багато. Не ви перший пристали до цієї єреси. Її дотримувався Нерон, і серед людей найбільше він захоплювався вуйком Гаєм Каліґулою, який за кілька днів, дивезною вигадливістю своєю, протесав статок, полишений йому Тиберієм. Отож замість пильнувати і додержувати законів проти лакомства і розкошів, законів римлян Орхія, Фанія, Дідія, Ліцинія, Корнелія, Лепіда, Антія, і коринтян, за яким суворо заборонялося будь-кому витрачати за рік більше, ніж дозволяє його доход, ви вчинили протервію — тобто жертву, яка у римлян нагадувала пасхальне ягня юдейське. Усе їстівне прописувалося з'їдати, а рештки кидати в огонь і нічого не відкладати назавтра. Я можу цілком слушно сказати це про вас, достоту як Катон сказав те саме про Альбідая, який розкидався грішми і врешті проїв усе своє майно; коли в нього зостався лише дім, він підпалив його, аби мати змогу сказати: Consummatum est[237], так само згодом висловився і Тома Аквінський, з'ївши всю миногу. Але це між іншим.

Розділ III

Як Панурґ хвалив боргувальників і боржників

— А коли ж це (спитав Пантагрюель) покриєте ви борги?

— До грецьких календ, — відповів Панурґ, — як тільки всі вдовольняться, а ви залишитеся спадкоємцями самих себе. Хай Бог мене милує виплачуватися з боргів! Та мені тоді ніхто й шеляга не позичить. Хто звечора не припасе дріжджі, в того на ранок тісто не зійде вгору. Не бійтеся позичати. Позичальник повсякчас молитиметься, щоб Господь послав вам тихого, довгого і щасливого віку, боячись утратити свої гроші, у будь-якому товаристві мовитиме про вас тільки гарне, шукатиме для вас нових вірителів, щоб ви могли відслужити і чужою землею загребти його яму. Во время оно в Ґаллії, за друїдськими звичаями, невільників, челядь і службу спалювали живцем на похороні і погребі їхніх панів і сеньйорів, то як же за життя своїх панів і сеньйорів їм було не потерпати? Бо вмирати доводилося їм за компанію. Хіба вони повсякчас не молилися своєму головному богові Меркурію, а заодно і Дітові, золотому батькові, за здоров'я свого панства? Хіба вони, прислужуючи, не хухали і не дмухали на них? Бо вкупі з ними вони могли прожити, принаймні, аж до судної дошки. Будьте певні, що позичники ваші проситимуть у Бога подовжити вам віку і боятимуться, щоб ви не вмерли, тим паче, що даяння їм миліше від руки давця, а гаманець миліший за життя. Свідками можуть бути ландеруські лихварі, які мало не вдавилися, побачивши, що ціни на збіжжя і вино падають і що за негодою приходить поліття.

Пантагрюель не пустив пари з уст, і Панурґ роздебендював далі:

— Якщо добре подумати, то, витикаючи мені борги і боргувальників, ви, далебі, плюєте мені в кашу. Хай мені те та се! Саме боржником я став величним, шанованим і грізним і, всупереч думці всіх філософів (які кажуть, що з нічого нічого й не вийде), пошився у творці і працівники, хоч не мав ніякої сировини.

Кого ж я сотворив? Безліч чудових і добрих кредиторів. А кредитори (і я ладен піднятися за це аж на кострище і вище) — творіння чудові і добрі. Хто не дає в позику, тоді він творіння потворне й лихе, останній падлюка, пекельна проява.

І що ж я наробив? Заборгував! Яка дивовижа, яка чудасія! Борги, кажу я, перевищують число складів, зведених докупи шелестівок і голосівок, число колись підбите і підраховане славним Ксенократом. Якщо з кількости боргувальників ви судитимете про високі прикмети їхніх боржників, ви не обмилитесь проти такої арифметики.

Ви навіть не уявляєте, як любо, коли тебе щоранку обступає юрма смиренних, догідливих і шанобливих кредиторів і коли ти помічаєш, що досить ласкавіше на когось глянути чи озватися привітніше, як цьому плюгавцеві вже мариться, ніби я вконтентую його першого, ніби перший у черзі він, і тому він бере мою усмішку за щире золото. І тоді мені здається, що я граю, у цих сомюрських Страстях, ролю Господа Бога з цілим почтом янголів та херувимів. Це мої висуванці, мої лизуни, мої величальники, мої вранішні чолобитники, ревні мої мольці.

І тоді ці борги уявляються мені як гора геройських чеснот, описана Гесіодом (я його читав на першому році ліценціяту), гора, до якої тягне і вабить рід людський, хоча мало хто видирається її крутими схилами, адже я бачу, як усі аж регнуть улізти в борги і наплодити боргувальників.

Одначе не всяк, попри хотіння, боржник, не всяк, попри хотіння, боргувальник. А вам ще заманулося зірвати з мене ці пишні шати? Ви ще допитуєтесь, коли я виплачуся з боргів?

Так ось: присягаю святим Баболеном, цим святим приподобником, я цілий вік уважав борги за таку собі злуку, за зв'язку між небом і землею, як єдиний спосіб виживання людства, без якого уже було б по всьому. Може, це і є велика світова душа, яка, за твердженням академіків, вдихає в усе духу живого.

На підтвердження цього, уявіть собі ідеальну форму якогось світу (візьміть бодай тридцятий світ, зображений філософом Метродором, або ж сімдесят восьмий Петроновий), але світ позбавлений винуватців і позичальників: світ без боргів. Світила одразу б пішли урозтіч. Замість плавного ходу — безлад, та й годі. Юпітер, не визнаючи себе винуватцем Сатурна, позбавить його сфери і своїм гомеричним ланцюгом скує всі уми, всіх богів, небеса, демонів, духів, героїв, бісів, землю, море, всі стихії. Сатурн об'єднається з Марсом, і тоді все піде шкереберть. Меркурій не захоче більше відслужувати іншим, перестане бути їм за Камілла, як його узивали етруски, адже він нікому не винуватий. Венеру більше не шануватимуть, бо вона нікому не позичить. Місяць набіжить кров'ю і стемніє: з якого дива сонце вділятиме йому свого світла? Воно йому не сват і не брат. Сонце перестане освітлювати землю. Світила перестануть позичати їй свою добру силу, бо земля більше не постачатиме їм своїх випарів і визівів, живлячи цим, як казав Геракліт, як доводили стоїки і як повторював Цицерон, зірки. Між стихіями урветься всяка взаємодія, притягання, перетворення: жодне не вважатиме себе чимось зобов'язане іншому, ніяких позичок не було. З землі не битиме вода, вода не зміниться у повітря, з повітря не зродиться вогонь, вогонь не зігріє землі. Земля нічого не сплодить, хіба що почвар, титанів, алоадів, великолюдів. Дощ не дощитиме, світло не світитиме, вітер не віятиме, не буде ні літа, ні осени. Люципер зірветься з кутіїх пут і, вибравшись укупі з фуріями, ериніями та чортами рогатими з пресподниці, шугоне з неба усіх, які тільки є, богів великих і малих народів.

З цього безпозичкового світу вийде якесь непуття, коверзні і каверзи, ще підступніші, ніж на виборах Паризійського ректора, таке чортів'я, де сам чорт ногу вломить, як на виставах у Дуе. Люди перестануть одне одного рятувати. Кричи тоді, не кричи: «Пробі! Горим! Тону!» — рятівник так і не появиться. Чому? Бо він нікому не позичив, ніхто йому не винен. Хай він горить живцем, хай іде на дно, хай банкрутує, хай конає — байдуже! Ти нікому не давав, то й тобі ніхто не дасть.

Словом, з такого світу будуть банітовані Віра, Надія, Милосердя, бо ж люди народжуються, аби інших спомагати й підтримувати. А заступлять їх Недовіра, Зневага, Лихопомність з цілою когортою всяких напастей, проклять і злигоднів. Вам ще примариться, що це Пандора вилила на ваші голови свою пляшку. Як Лікаон, Беллерофонт і Навуходоносор, люди перекинуться вовками, вовкулаками і домовиками, людорізами, убійниками, отруйниками, харцизяками, лиходумами, злостивцями, ненавидниками, кожний постане проти всіх, як Ісмаїл, Метаб, Тимон Атенський, прозваний за це мізантропом. Отож-бо природі легше було б годувати рибу у повітрі і пасти оленів на дні морському, ніж переносити цей скнарий світ, де ніхто не позичає. Цур йому, такому світу!