Розділ «ПОЕЗІЇ»

XXV

Я сірим зболений відлунням,

бо сходить світ на сірий дим,

немов кохана, як цілує,

«прощай, — говорить, — назавжди».

Немовби мертвий я, та крає

мій бідний мозок мука зла:

з надгробка жінка квітку вкрала,

що вже останньою була…

Любов

ІІ

Був спершу день у хризантемах білих —

од пелюсток бентежно так мені…

Душею ти моєю володіла

в ту пізню ніч…

І щира й тиха — ти прийшла, я бачив, —

я щойно був з тобою уві сні.

З’явилась ти, і, біла казка наче,

звучала ніч…

VI