Розділ «Зрада ZRADA made in Ukraine»

Після досить гострого діалогу з матір’ю син іде з дому, йде невідомо, куди. Він знає, що дружина його не прийме, але він іде світ за очі. А мати лишається сама святкувати свою піррову перемогу.

- Тут раніше було не так! - збуджено заговорила Вік торія до батька, перекрикуючи оплески, - раніше був інший фінал, який не подобався мамі! Ти чуєш? Був такий самий діалог мами з сином! Але врешті решт вона обнімала його.

А потім і він її!

На сцену вийшли всі актори, розкланялися перед захоп леною публікою. А потім до них приєднався блідий Женик у чорному костюмі з метеликом. Рік тому на сцену виходила й Вероніка, і він цілував їй руку. Це було ще до того, як розпочався їхній роман. То був їхній перший маленький тріумф локального масштабу. Тоді в них ще все було попереду.

Дмитро впізнав того хлопця. То з ним він бачив Вероніку на розі Володимирської та Житомирської. Навіщо він писав цю п’єсу? Навіщо Вероніка ставила її?..

- Чудова вистава! - сказала Наталя Никонівна, - ваша дружина зробила максимум з того матеріалу, який у неї був.

Я гадаю, в неї було велике майбутнє!

Після вистави трясисписівці всіх запросили на поми нальну вечерю. Вікторія пішла спілкуватися з акторами, яких добре знала, а Дмитро опинився в одному колі з Ларисою та Наталею Никонівною.

- А де Вероніка познайомилася з цим драматургом?

- Ой, та через мене! - відповіла Лариса, яка однією поло виною свого єства нібито симпатизувала Женикові, але дру гою - ставилася до нього з неприхованим презирством, - він розробляв тему, під яку дістав ґрант: «Високе мистецтво і соціальне дно». І брав матеріали у нашій фундації. Ми нерідко підтримуємо дітей з мистецькими обдаруваннями з соціального дна. Він не справлявся з матеріалом, йому був потрібен співавтор, а Вероніці потрібні були гроші. От я й познайомила їх. Тим більше, Вероніка добре знала життя радянських люмпенів… У них вийшла досить непогана спільна праця, він її має невдовзі видати. Я, між іншим, була рецензентом. Але потім я пропонувала йому взяти ще дещо з нашої тематики, і він відмовився, бо його те вже не цікавило. Люди хапаються за такі пропозиції обома руками!

- Але драматург він здібний, - відзначила Наталя Никонівна, - його п’єса і для професійного виконання могла б стати в пригоді. Але ця мати - вона вам не здається дивною?

- Звичайна українська свекруха, - відповіла Лариса.

- В цьому сюжеті, а особливо, якщо зіставляти обидва варіанти, я бачу підсвідому боротьбу, якесь неусвідомлене бажання вийти з під материнської опіки.

- Дай Боже, щоб хлопчик виріс, - сказала Лариса.

До гурту підійшов Женик, привітався з усіма і сказав, що після розмови з Вікторією краще зрозумів, як треба розплу тувати таємницю загибелі Вероніки. Він підключив до по шуків баби Зосі свою маму Тетяну Віталіївну, адже вона сама працює в лікарні і має знайомих майже в усіх лікарнях Києва. Він вірить, що знайде винуватців загибелі Вероніки.

- Хай вам щастить, - привітно усміхнулася Наталя Никонівна.

- Нашому теляті… - тихо сказала Лариса.

А Дмитро нічого не сказав. Женик пішов до іншого гурту, і тоді Лариса сказала:

- Слава Богу, що сюди не приперся Адріян.

- Ларисо, ти, я бачу, все знаєш, хоча й весь час на роботі.