Розділ «5»

Серьога Циплаков ляснув його по потилиці.

— Команда була: мовчать! — і до волоцюги: — От бачиш, як ми розправляємося зі злочинцями… не те що в твоїх комунах!

Волоцюга переклав оберемок на другу руку.

— Правильно, — сказав він, окинувши чолов'ягу з ніг до голови. — Але і в комунах будуть такі ж порядки!

— Ну? — не повірив я.

— У моєму проекті перебудови суспільства все розписано! — гордо сказав волоцюга. — У комунах будуть люди, котрі займатимуться наведенням порядку. Не хочеш іти в поле? Отримуй десять палиць! Украв шматок хліба…

— … отримуй двадцять палиць! — укинув Барабаш.

— Атож! А злочинців ті люди будуть водити по комуні й бить палицями без ліку. Бить, бить і бить… поки злочинець і кричати не перестане. От як перестане, тоді вся комуна збирається коло печі, яка буде височіти серед поля, й злочинця урочисто спалюють на очах у хліборобів. Постояли, почекали, поки згорить… і розійшлися по ро-бо-тах!

Я пошкріб потилицю.

— Слухай, — сказав я Серьозі Циплакову, — а може, краще спалити цього казла? Вивеземо в ліс, обіллємо бензином…

— … щоб було, як у тій пісні, — захоплено сказав Бара-баш, — «Хто в лісі ночує, — нехай голос чує»!

Серьога Циплаков подумав.

— Ні, — сказав він з жалем, — утримаємося… І взагалі, на сьогодні досить. Ще завтра будемо водити й бить!

Він стусонув чолов'ягу носаком.

— Вперед, свиняче вухо!

Починало смеркати, й на ринку один за одним починали спалахувати ліхтарі. Люду о цій порі було стільки, що ми насилу пропихалися через натовп. Серьога Циплаков обігнув торговий майданчик і пірнув у вузький прохід між двома рядами здорових залізних контейнерів. Потім добув з кишені ключа й одімкнув тяжкі масивні двері.

— Залазь, суко! Це буде твоя квартира. Барига зробився жовтий на лиці наче мрець.

— Не полізу!

— Що?!

— Давай-давай… — поклепав я його по загривку. — Внукам будеш розповідати, як тебе рекет у контейнері держав!