Розділ «4»

— Проект, значить, уже розроблено? — поспитався Серьога Циплаков, непомітно підморгуючи нам з Барабашем.

— Розроблено, причому в деталях! Основа проекту: відміна заводів, фабрик, автомобілів, поїздів… одне слово, техніку — на смітник! Це все, — волоцюга повів рукою, показуючи на багатоповерхові будинки, що бовваніли над базаром, авта біля воріт, намети потойбіч огорожі, — ми ліквідовуємо.

І всіх — на землю! Я заявляю: кожен отримає стільки землі, щоб можна було прогодуватися! Плуг у руки й заробляй сам собі на хліб. Інших професій не буде. Інженерів, політиків, журналістів не буде. Комерсантів не буде теж! У полях будуть комуни, і там житимуть хлібороби. Виростив урожай — їж! А не хочеш вирощувати…

— А й справді, — сказав Барабаш, з цікавістю міряючи його очима, — ну ж бо хтось не захоче робити?

Волоцюга стрепенувся.

— Не хочеш… за-ста-ви-мо! В комунах будуть спеціяльні люди, котрі каратимуть палицями ледарів і нероб. Злодіїв, хуліганів і вбивць будемо вбивати. Вбивати будемо й тих, котрі займатимуться науками. Ніяких шкіл, ніяких інститутів, ніяких академій… земля — головне, решта від лукавого. Стало дитя на ноги — у поле його, і хай привчається до роботи. Я заявляю: в комунах не буде ніякої медицини! Від землі йде цілюща енерґетика, так що ліки відпадають. Люди взагалі нічим не хворітимуть. Вони будуть високі, здоровезні… чоловіки — три метри на зріст, жінки… — він подумав, — … трохи менші. Шлюби відміняються раз і назавжди. Захотів жінку — вибирай, котра тобі до вподоби, й веди у свою казарму. Простіше все буде, ніж зараз!

Поруч пройшла дівчина з величезним рябим псом. Волоцюга провів її поглядом, і його лице потемніло від гніву.

— Собак оцих ми відмінимо як ворогів народу! Люди в комунах розводитимуть корів, свиней і верблюдів. Собаки — це дармоїди, їх ліквідуємо в першу чергу. А шкури оддамо жінкам, хай носять узимку… а що — тепло, гарно… ух!

Серьога Циплаков штурхонув мене під ребра.

— Диви, — сказав він пошепки, — ще один придурок іде! Цей прозивається Мефістофель. Ох і зчепляться вони зараз!..

Через трамвайні колії простував кощавий чолов'яга з сумкою на плечі. Він підійшов ближче, і я ледве стлумив у собі подивований вигук: трикутне лице з сатанинською гримасою, хижо загнутий ніс, вузькі пронизливі очі, в котрих жовтим полум'ям хлюпочеться шал, — цей суб'єкт і справді схожий на чортяку!

— … пропаганда серед робітничого класу! — вимахував руками волоцюга. — Я заявляю: ліквідація машин і перехід на землю звільнить робітничий клас від експлуатації! На безкраїх полях майбутнього існуватимуть хліборобські комуни, в яких житимуть вільні щасливі люди, котрі будуть рівними не лише за статками, але й інтелектуально. Не буде ні розумних, ані…

Мефістофель торкнув його за плече.

— Ти що це тюльку травиш, га? Тобі що, в глаз дати? Серьога Циплаков заспокійливо поплескав його по шиї.

— Ну-ну, не треба нервувати! Якісь проблеми, еге? Мефістофель закинув голову назад, і його лице зробилося

пронизливе й гостре, як бритва.

— Біда, братан… біда! Я оце щойно ЗВІДТИ.

— З Марса?

— Та з якого, в дідьчої матері, Марса! — Мефістофель гостро подивився на Серьогу Циплакова. — Вище бери… я на сьомому рівні був! Там витають безплотні субстанції… от вони й викликали мене до себе! Та як взяли за горлянку: ми тобі, кажуть, дали безсмертну душу, поселили її в фізичне тіло, поставили завдання — а ти що ж це робиш, казьол? Відмовляєшся виконувати завдання — зараз же дезінтегруємо тебе, на хрін, і скинемо в Безодню, де в падолі сліз, котрий позаростав траурними маками, вічно бродять тонкі ефірні тіла!

У мене й мурашки по шкурі побігли. Барабаш почухав потилицю й про всяк випадок одійшов подалі. Серьога Циплаков з цікавістю розглядав Мефістофеля й кивав головою.