Розділ «Костянтин Москалець Нічні пастухи буття»

і ти гукав собакам різнобарвним:

дзвеніть тихіше, любі пси,

вважайте на стовпи, і кам'яниці, і на поваплені гроби,

не відбивайте лап скляних та кришталевих вух,

не розбивайтеся!

І думав ти собі: які ж бо неслухняні ці собаки

із кольорового тонесенького скла;

живі були би чемними, але

втішатись маю ось такими, — і ти плакав,

у липні плакав і казав: живі собаки дуже чемні,

проте від смерті це не захистить.

І снувалися сни невідступно

коло Келії Чайної Троянди,

яка виросла в срібному полі сама;

мабуть, це неістотно, що ми вже забули, кому

присяглися дожити, і вижити, і пережити, —

але за кожним із нас —

безрукі клоуни, що сльóзи не витруть,

темні кімнати, яких ми боялися страшно,

недомальоване небо на аркушику в клітинку,