Розділ «Костянтин Москалець Нічні пастухи буття»

               терпінням дзвону — як іще,

о, як іще мені тебе назвати?

А може, так і треба? Може, ти

загинеш як сніжинка на долоні,

коли чиєсь тепло зруйнує цю самотність?

І, може, ця самотність — лише форма

твоєї ідентичності п'янкої?

І та любов, яка тебе знайде —

тебе ж і знищить?

Я люблю тебе.

Смаглява і ніжна, у розповні літа лежиш.

Пелюстка троянди на персах квітучих заснула.

Ріка запашна і холодна,

                              мов сон нездійсненний, минає.

Довіку не зможе минути дівочого тіла реальність.

Червень летить блискавично;

                              тихо й невидимо зріє

Громоподібне мовчання у хмарі блакитних ірисів.

Чорний муравлик завмер біля тіла

                                             бджоли неживої, —