Розділ «Зі збірки «Світ семи колодязів» (1934)»

світу, гарячий подув,

випаровує піт

із мого чола.

Мої очі, світильники журби,

надсилають містичні сигнали

до пустинних морів.

І, вічне,

полум’я мого серця

здіймається спіралями,

щоб осяяти обрій.

Повернення у сни

Уста, заблуклі в коливанні часу;

позаду краєвидів невидимі;

уста, які спішать назад у простір;

уста померлі, що були живими.

У вихорах облич загасли хутко

ви, що були мов ружа, вже поблідла;

групи будинків, небеса в кружлянні,

завіси прикривали вас невпинно.

Одного разу полум’я вершечок