Розділ «Остаточне перетасування»

— Так, — відповів стрілець. Він нахилився вперед, пильно дивлячись у вічі Едді.

— Він навчив мене того, що якщо вбиваєш те, що любиш, то ти проклятий.

— Я вже й так проклятий, — спокійно відгукнувся Роланд. — Але, напевно, навіть прокляті можуть сподіватися на спасіння.

— Ти хочеш угробити нас усіх?

Роланд мовчав.

Едді вхопив його за лахміття сорочки.

— Хочеш і її угробити?

— Всі ми помремо, коли настане наш час, — відповів стрілець. — Світ зрушив з місця, але рухається не тільки він. — Він подивився просто на Едді. У непевному світлі його вицвілі блакитні очі набули сіруватого відтінку. — Та ми будемо неперевершені. — Він помовчав. — Ми здобудемо не тільки світ, Едді. Якби на кону стояв тільки світ, я б не став ризикувати твоїм і її життям… не допустив би смерті малого.

— Про що ти торочиш?

— Йдеться про все суще, — спокійно сказав стрілець. — Ми підемо, Едді. Ми боротимемося. Дістанемо поранення. Але врешті-решт ми вистоїмо.

Тепер уже промовчав Едді. Він ніяк не міг придумати, що відповісти.

Роланд лагідно взяв Едді за руку.

— Навіть перед коханням, хай йому грець, — сказав він.

5

Врешті-решт Едді заснув біля Сюзанн, третьої з тих, кого Роланд видобув, аби створити нову трійцю. Сам Роланд не спав — поки вітер осушував на щоках сльози, він дослухався до голосів, що лунали в ночі.

Прокляття?

Спасіння?

Вежа.

Він прийде до Темної вежі й там проголосить їхні імена. Там він проголосить їхні імена, всі їхні імена.

Сонце забарвило схід у колір темної троянди, і Роланд — тепер не останній стрілець, а один із трьох останніх — нарешті заснув. І крізь бурхливі його сни заспокійливою синьою ниткою проходило тільки одне: