Розділ «ПРО ПЕРСТЕНІ ВЛАДИ І ТРЕТЮ ЕПОХУ»

— Хай там як, але я передчуваю, що Єдиний таки знайдеться, і тоді знову зчиниться війна, і з тією війною закінчиться нинішня Епоха. І, правду кажучи, закінчиться вона пришестям другої темряви, якщо нас не порятує якийсь чудесний випадок, що його мої очі поки що не добачають.

— У світі трапляється чимало чудесних випадків, — сказав Мітрандір, — і, коли Мудрі спіткнуться, руку допомоги їм простягнуть слабкі.

Тож Мудрі збентежилися, та жоден із них досі не збагнув, що Курунір навернувся до темних дум і серцем уже зрадив їх: він прагнув одноосібно знайти Величний Перстень і, заволодівши ним, керувати світом так, як йому заманеться. Саруман занадто довго вивчав ходи Саурона з надією завдати йому поразки і тепер радше заздрив йому як суперникові, ніж ненавидів за його вчинки. Він також гадав, що Перстень, яким володів Саурон, шукатиме свого господаря, щойно той укотре проявить себе, та якщо його знову виженуть, коштовність так і лежатиме у сховку. Тому Курунір охоче загравав із небезпекою і на певний час облишив Саурона у спокої, сподіваючись, що, коли Перстень з’явиться, він завдяки своїй майстерності випередить і друзів, і Ворога.

Саруман виставив сторожу на Ірисових Полях, але небавом з’ясував, що слуги Дол-Ґулдура обшукали всі путі Ріки в тім краю. Тоді він збагнув, що й Сауронові відомо про те, як загинув Ісілдур, і злякався, й відступив до Ізенґарда, й укріпив його, і намагався якнайглибше осягнути знання про Перстені Влади та мистецтво їхнього створення. Проте Курунір жодним словом не обмовився про те Раді, все ще сподіваючись першим дізнатися новини про Перстень. Він зібрав силу-силенну шпигунів, серед яких чимало було пташок; у цьому йому допоміг Радаґаст, нічого не підозрюючи про зраду та гадаючи, що то — лише частина плану спостереження за Ворогом.

Але темрява в Морок-лісі ставала дедалі густішою, і лихі почвари з усіх темних куточків світу вирушили до Дол-Ґулдуру і знову скорилися єдиній волі, спрямувавши свою злобу проти ельфів і позосталих нуменорців. Тому, зрештою, знову скликали Раду, на якій довго обговорювали традиційні знання про Перстені. Проте Мітрандір звернувся до Ради, кажучи:

— Перстень не обов’язково мусить знайтись, адже, доки він перебуватиме на землі цілий і неушкоджений, сила, вміщена в ньому, теж житиме, й Саурон ростиме та надіятиметься. Нині могуття ельфів і ельфодрузів менше, ніж у давнину. Незабаром він стане надто сильним для вас навіть без Величного Персня, бо править Дев’ятьма і повернув собі три із Семи. Ми мусимо завдати удару.

Тепер Курунір погодився з цим, бажаючи, щоби Саурона відтіснили з Дол-Ґулдуру, який був біля Ріки, та щоби той уже не мав часу розшукувати там Перстень. Тому він востаннє підтримав Раду, і вони вивели війська, й напали на Дол-Ґулдур, і вигнали Саурона з його володіння, і Морок-ліс на короткий час знову став безпечним.

Але вдарили вони надто пізно. Темний Володар передбачив напад і наперед продумав усі свої ходи, й улайри, Дев’ятеро Слуг, полинули перед ним, аби підготуватися до його приходу. Тому втеча виявилася тільки маневром для відвернення уваги супротивника, — незабаром Саурон повернувся і, перш ніж Мудрі встигли йому завадити, знову вступив у своє королівство в Мордорі, де відбудував темні вежі Барад-дуру. Того року Біла Рада зібралася востаннє, і Курунір подався назад в Ізенґард, і не радився вже ні з ким, окрім себе.

Орки збирались у війська, і далеко на сході та півдні почали озброюватися дикі народи. Тоді, серед наростання страху та чуток про грядущу війну, справдилося пророцтво Елронда: волею чудесного випадку, дивнішого навіть, аніж міг передбачити Мітрандір, знову знайшовся Єдиний Перстень; але був прихований і від Куруніра, й від Саурона. Представник маленького народу риболовів, котрі мешкали біля Ріки ще до занепаду Королів Ґондору, виловив Перстень в Андуіні задовго до того, як там розпочалися пошуки, і заніс його туди, де його не могли знайти — в темний сховок біля підніжжя гір. Там Перстень і перебував, доки в рік нападу на Дол-Ґулдур на нього натрапив подорожній, котрий заховався в надрах землі від настирливих орків, і заніс його в дуже далеку країну, в землю періаннатів, Маленького Народу, дрібнолюдиків, котрі мешкали на заході Еріадору. До того дня ельфи та люди вважали їх незначущими, й ані Саурон, ані будь- хто з Мудрих, окрім Мітрандіра, жодною думкою не вносив їх у свої плани.

Відтак завдяки фортуні та власній невсипущості Мітрандір першим довідався про Перстень — іще до того, як новини про нього дійшли до Саурона; проте й він почувався збентеженим і засумнівався. Бо та річ володіла надто великою злою силою, щоби її міг тримати в руках хтось із Мудрих, хіба би він, подібно як Курунір, хотів сам стати тираном і наступним темним володарем; але Перстень не вдалося би приховати від Саурона, ні знищити ельфійською майстерністю. Тому з допомогою дунедайнів Півночі Мітрандір приставив сторожу в землі періаннатів і почав вичікувати. Проте Саурон мав безліч вух, отож, небавом він почув поголос про Єдиний Перстень, якого жадав понад усе, і послав назґулів забрати його. Тоді й почалася війна, й битвою з Сауроном Третя Епоха завершилася, як і почалася.

Однак ті, хто був свідком тогочасних подій, гідних подиву і звитяжних вчинків, уже деінде розповідали історію тієї Війни за Перстень і її завершення несподіваною перемогою та давно передбаченою печаллю. Тут же скажемо тільки, що в ті дні на Півночі з’явився Спадкоємець Ісілдура й узяв уламки меча Еленділа, і його перекували в Імладрісі; й тоді Спадкоємець, величний капітан людей, виступив на війну. То був Араґорн, син Араторна, прямий нащадок Ісілдура у тридцять дев’ятому коліні, котрий як ніхто був подібний на Еленділа. Відбулася битва в Рогані, і зрадника Куруніра було скинуто, а Ізенґард — знищено; і перед Містом Ґондором відбувся великий бій, і під час нього Володар Морґула, Капітан Саурона, відійшов у пітьму; і Спадкоємець Ісілдура привів воїнство Заходу перед Чорні Брами Мордору.

У тій останній битві взяли участь Мітрандір, сини Елронда та Король Рогану, і вельможі Ґондору, і Спадкоємець Ісілдура з дунедайнами Півночі. Там вони, врешті-решт, поглянули в очі смерті й поразці, та відвага їхня була б марною, бо Саурон виявився надто сильним. Однак саме в ту годину справдилися слова Мітрандіра, і, коли Мудрі спіткнулися, руку допомоги їм простягнули слабкі. Адже, як співалося відтоді у багатьох піснях, їх порятували саме періаннати, Маленький Народ, мешканці пагорбових схилів і лук.

Кажуть, дрібнолюдик Фродо на прохання Мітрандіра взяв тягар на себе, і разом зі своїм єдиним слугою подолав небезпеку й темряву, і нарешті, не зважаючи навіть на Саурона, дістався до Судної Гори, і там кинув Величний Перстень Влади у Вогонь, у якому його було створено, і так Перстень було знищено і зло його вигоріло дощенту.

Тоді Саурон програв, і був остаточно подоланий, і щез, наче тінь злоби; і вежі Барад-дуру розсипалися на порох, і від луни їхнього падіння здригнулося багато земель. Відтак знову настав спокій, і на Землі розпустилася нова Весна; і Спадкоємця Ісілдура увінчали короною Короля Ґондору й Арнору, і могутність дунедайнів воскресла, і слава їхня ожила знову. У дворі Мінас-Анора знову зацвіло Біле Дерево, бо у снігах Міндоллуіну Мітрандір знайшов паросток, який, тонкий і білий, вигнався понад Містом Ґондором; і, доки Дерево росло там, серця Королів не забували про Прадавні Часи.

Тож усе те було досягнуто головно завдяки порадам і невсипущості Мітрандіра, який за кілька останніх днів перетворився раптом на вельмишановного володаря і мчав у бій, одягнутий у біле; проте аж у час його від’їзду відкрилося ще й те, що він уже довго оберігав Червоний Перстень Вогню. Спершу той Перстень було вручено Кірданові, Володарю Гаваней, але той віддав його Мітрандіру, бо знав, звідки він прийшов і куди, врешті, повернеться.

— Візьми-бо нині цей Перстень, — мовив він, — адже важкі тобі випали труди і турботи, а він підтримуватиме тебе в усьому та захищатиме від утоми. Це — Перстень Вогню, і з його допомогою тобі, можливо, вдасться у світі, що холоне, знову запалити серця давньою відвагою. Що ж до мене, то моє серце належить Морю, і я житиму біля сірих берегів, охороняючи Гавані, аж доки відпливе останній корабель. Отоді я чекатиму на тебе.

Білий був той корабель, і довго його будували, і довго чекали кінця, про який мовив Кірдан. Але коли все згадане нарешті здійснилось і Спадкоємець Ісілдура перейняв володарювання над людьми та Заходом, тоді стало зрозуміло, що сила Трьох Перстенів також вичерпалась, і світ для Первородних зробився старим та сірим. У той час останні нолдори відпливли з Гаваней і назавжди полишили Середзем’я. Найпізніше дісталися до Моря Хранителі Трьох Перстенів, і Повелитель Елронд зійшов там на корабель, який приготував Кірдан. В осінніх сутінках він плив із Мітлонду, аж доки моря Округлого Світу запалися за ним і вітри круглого неба перестали його хвилювати. Тоді на вишньому повітроплині корабель полинув над імлою світу й дістався до Стародавнього Заходу, і дням елдарів із історій та пісень настав кінець.