Розділ «Джон Роналд Руел Толкін «Сказання про дітей Гуріна»»

Хранителі Персня

Бо на ту пору не лише Ніенор очманіло мчала десь глушиною, а й Морвен теж зникла. Ні тоді, ні пізніше ні в Доріаті, ні в Дор-ломіні так і не дізналися нічого певного про її долю. Проте Маблунґ не заспокоївся і з невеликим загоном рушив у нетрі, і впродовж трьох років мандрував од Еред-Ветріну аж до Гирла Сіріону, шукаючи слідів чи новин про зниклих.

Розділ XV

Ніенор у Бретілі

А щодо Ніенор, то вона, чуючи позад себе вигуки переслідувачів, продовжувала мчати лісом; вбрання її подерлось, і, скидаючи під час бігу одежину по одежині, дівчина зосталася зовсім голою; і цілісінький той день безперервно мчала, не наважуючись зупинитися чи перевести подих, мовби звір, якого цькують, аж доки в нього розірветься серце. Та надвечір шал нараз відступив од неї. З хвилину дівчина постояла, наче приголомшена, а потім, зімлівши від непереборної втоми, впала, не чуючи під собою ніг, у густі зарості папороті. І там, поміж старого орляку та гінких весняних пагонів, лежала й спала, не дбаючи ні про що.

Уранці ж прокинулась і зраділа світлу — либонь так, як радіють життю, щойно народившись; усе, що вона бачила, здавалося їй новим, дивним і безіменним. Адже позаду стелилася тільки порожня темрява, крізь яку не пробивалося жодного спогаду про те, що вона колись знала, жодного відлуння жодного слова. Пригадувалася тільки тінь страху, тож дівчина була обережна і проводила час у пошуках криївок: видряпувалася на дерева чи прошмигувала в зарості — прудко, як білка або лисиця, — коли якийсь звук чи тінь лякали її; і звідтіля, перш ніж продовжити путь, довго визирала крізь листя полохливими очима.

Отож, ідучи тим самим шляхом, яким раніше бігла, вона дісталася до ріки Тейґлін і втамувала спрагу; проте їжі знайти не вдавалося, та вона і не знала, як це робити, тому зголодніла й змерзла. А тому що дерева на протилежному боці ріки здавалися густішими і темнішими (то було і справді так, бо тут починався густий Бретілський Ліс), ніж на її, Ніенор, урешті, перебрела через воду, дісталася до зеленого кургану і там опустилася на землю, бо від знесилення їй ввижалося, ніби темрява, що стелилася позаду, знову поглинає її, а сонце — темніє.

Та насправді то надходила з Півдня чорна гроза, налита блискавицями і зливою; дівчина ж притискалася до землі, нажахана громом, темний дощ періщив її голе тіло, а вона спостерігала за всім безмовно, мовби загнана в пастку дика тваринка.

І от волею випадку сталося так, що декілька бретілських лісовиків саме в той час верталися після наскоку на орків і, квапливо подолавши Переправи через Тейґлін, прямували повз те місце до найближчого прихистку; і раптом спалахнула сліпуча блискавиця, і Гауз-ен-Еллет наче залило білим полум'ям. Тоді Турамбар, який очолював людей, відсахнувся, прикрив очі й затремтів; йому-бо здалося, наче він побачив привид убитої діви — він лежав на могилі Фіндуілас.

Але один із його загону підбіг до кургану та покликав його:

— Сюди, володарю! Тут лежить молода жінка, і вона жива!

Турамбар надійшов і підняв її; вода стікала з мокрого волосся, проте дівчина мала заплющені очі, тремтіла і не пручалася. Тоді, дивуючись, чому вона лежить отак, гола-голісінька, Турамбар прикрив її плащем і поніс до лісової хатини мисливців. Там вони розпалили вогнище, загорнули дівчину в покривала, і вона розплющила очі, й поглянула на них, і, коли її погляд упав на Турамбара, дівоче обличчя засяяло, вона простягла до нього руки, відчувши, що знайшла те, чого дошукувалась у темряві, й утішилась. Однак Турамбар узяв її за руку, посміхнувся і мовив:

— Ну, панно, може, назвеш нам твоє ім'я, повідаєш, якого ти роду і що за лихо спіткало тебе?

Тоді вона похитала головою і, не сказавши бодай слова, заплакала. Тож, доки дівчина жадібно їла запропонований харч, лісовики не турбували її. А наївшись, вона зітхнула і знову поклала руку на руку Турамбара; і він промовив:

— З нами ти у безпеці. Перепочинь цю ніч отут, а вранці ми проведемо тебе до осель у високих лісах. Але нам хотілося би знати твоє ім'я і якого ти роду, щоби можна було його відшукати чи передати комусь звісточку про тебе. Скажи-бо нам!

Але вона знову промовчала і заплакала.

— Не тривожся! — мовив Турамбар. — Може, твоя історія надто сумна, щоби розповідати її зараз. Однак я дам тобі наймення — Нініель, Дівою Сліз назву я тебе.

Щойно він вимовив те ім'я, дівчина звела погляд, похитала головою, та сказала:

— Нініель.

То було перше слово, яке вона вимовила, вирвавшись із темряви, і то було ім'я, яким лісовики називали її відтоді й довіку.

Уранці вони понесли Нініель до Ефель-Брандіра; дорога стрімко піднімалась угору — аж до того місця, де перетиналася з потоком Келеброс, що спадав донизу. Там збудували дерев'яний міст, попід яким водний потік зривався з краю обточеного каменя та, перестрибуючи через численні піняві пороги, котився до заглиблення у скелі далеко внизу, і довколишнє повітря бриніло від бризок, мов од дощу. Біля верхів'я водоспаду розрісся широкою зеленою смугою дерен, усюди росли берези, проте з мосту відкривався просторий краєвид — ущелини при Тейґліні за якихось дві милі на захід. Повітря тут завжди було прохолодне, тож улітку мандрівники любили перепочити на цьому місці й ковтнути холодної води. Називався цей водоспад Дімрост — Дощові Східці, — та відтоді здобув інше наймення — Нен-Ґіріт, Трепетна Вода; бо Турамбар і його люди зупинилися поблизу нього, та щойно Нініель опинилась у цьому місці, як почала мерзнути і тремтіти, а вони не могли ні зігріти, ні заспокоїти її. Тому квапливо рушили в путь; однак, поки добулися до Ефель-Брандіра, Нініель уже марила від пропасниці.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Хранителі Персня» автора Толкін Джон на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Джон Роналд Руел Толкін «Сказання про дітей Гуріна»“ на сторінці 53. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи