Розділ дев'ятий В ДІЖКАХ НА ВОЛЮ

Прокинувся, чхнувши особливо гучно. Вже сірів ранок, і коло річки стояв веселий гармидер. Ельфи робили з діжок пліт, що його плотогони поведуть за течією до Озерного міста. Більбо чхнув знову. З одежі вже не крапотіло, але всього його морозило. Швидко, як тільки дозволяли закляклі ноги, він спустився до річки й саме вчасно, не помічений ніким у загальній метушні, прослизнув на діжковий пліт. На щастя, сонце ще не зійшло, й гобіт не мав тіні-зрадниці, та й чхання змилувалось — відпустило на якусь часину.

Ельфи на плоту щосили вперлися жердинами в дно, а ті, котрі стояли в мілкій воді, напружилися, щоб зіпхнути його на глибину. Зв'язані докупи діжки, барила скрипіли, терлись одне об одне.

— Та й важкий цей порожняк! — бурчав дехто. — Надто глибоко сидить у воді — декотрі діжки аж ніяк не порожні. Якби прибули за дня, можна було б розкрити й зазирнути всередину.

— Ніколи! — гукнув старший. — Відчалюйте!

Ось нарешті й відчалили, й попливли — спочатку поволі, аж поки проминули скелястий мисок, де стояли інші ельфи, щоб відштовхувати пліт; а далі, вийшовши на бистрину, — швидше, швидше за течією до озера.

Мандрівники втекли з королівської темниці й залишили позаду ліс, але чи живі були вони, чи мертві, про це дізнаємося згодом.