Розділ шостий З ВОГНЮ ТА В ПОЛУМ'Я

На п'яти ялинках аж п'ятнадцять пташок!

Їх вітер вогненний обвіяв разок.

Кумедні пташини, та де ж ваші крила?

І що ж вам зробити, маленькі дурила?

Живими засмажити чи стушкувати,

Чи всіх вас зварити в одному горняті?

Тут вони урвали спів і загукали:

— А киш, пташечки! Летіть собі, якщо можете! Злазьте, пташечки, додолу, а то підсмажитеся у своїх гніздечках! Защебечіть, пташечки, защебечіть! Чому ж ви не щебечете?

- Ідіть собі, хлоп'ята! — гукнув їм у відповідь Гандальф. — Тепер не пора, щоб птахи вили гнізда. А поганих хлоп'ят, що граються з вогнем, за те карають.

Він сказав це, щоб подратувати гоблінів і показати, що не боїться їх. Звісно ж, він боявся, хоч і був чарівник. Та поторочі не звернули на його слова ніякої уваги й заспівали нової:

Гори, гори! Кури, кури!

Дерево й лист! Лускіт і свист!

Гори, палай, ніч прикрашай,

Гей-гей!

Печіться, пражтеся, гарно засмажтеся!

Палайте, бороди, горіть у смороді!

Лусніть від злості,

Все ж ваші кості

чорніти будуть

посеред бруду