Володар Перснів: Повернення короля

- Витягав я, - відповів Імраель, - і першу перев’язку робив я, але стрілу викинув - було не до неї. Звичайна харадська стріла. Але хто, крім Чорного Вершника, міг нанести таку рану? Адже стріла ввійшла неглибоко, важливі жили не зачепила, звідкіля ж такий сильний жар, і слабкість, і така впертість недуги?

- Вплинуло усе разом: втома, душевний біль через батьківську немилість, рана і найгірше - подих Темної Сили. Фарамир дуже стійкий, але ще до початку війни він часто бував на затемнених землях, у Привражжі. А це все одно, як кожного дня пити отруту. Шкода, що я не міг прийти раніше!

Іорет відшукала і привела брата-аптекаря.

- Милостивий пане, це ви запитували про королівський листок, як його звуть у народі? Він же ацелас, або [125] целема мовою вчених, а ті, хто має поняття про мову Валі-нору…

- Так, запитував я, - перебив Арагорн, - і мені байдуже, назвеш ти його «асеа араніон» чи целемою, аби дістав хоч листочок!

- Прошу пробачення, милостивий пане, - зніяковів аптекар. - Я бачу, переді мною не простий воїн, а людина вчена. На жаль, цієї трави ми не маємо, оскільки лікуємо тільки найтяжчі хвороби. А целема, наскільки нам відомо, придатна лишень для освіження повітря і підбадьорення втомлених. Старим переказам вірять тільки старі жінки, такі як Іорет, та й ті просто повторюють слова, що колись запам’ятали, не розуміючи суті:

Від засилля тіней чорних,

Від примар лихих, потворних,

Якщо світ надії згас,

Нас врятує ацелас,

Королем правдивим даний,

- Зникне біль і тінь розтане!

Як на мене, це просто жіноче марновірство. Ви, милостивий пане, самі розсудіть, чи є в цих віршах сенс і що з них витікає? Можу ще додати, що наші старі п’ють відвар цієї трави проти головного болю…

- Ну, коли так, ім’ям короля благаю: йди і пошукай якого-небудь старого, менш освіченого, але мудрішого, ніж тутешні мудреці! - не втримавшись, закричав Гандальф.

Арагорн опустився на коліна біля постелі Фарамира, не віднімаючи руки від його чола. Обличчя Арагорна зблідло від напруги, він повторював ім’я Фарамира усе тихіше, немов спускаючись слідом за ним у глибокий колодязь.

Прибіг Бергіль і приніс шість сухих листків, загорнених у хустку.

- Ось! - задихаючись, повідомив він. - Королівський листок. Правда, сухий. Зірваний приблизно два тижні тому. Згодяться?

Хлопчик, глянувши на Фарамира, гірко схлипнув. Арагорн взяв у нього хустку і сказав з посмішкою:

- Молодець, це саме те, що потрібно. Найгірше тепер позаду. Побудь тут і не сумуй. [126]

Він узяв два листки, подихав на них, зім’яв, і в кімнаті повіяло лісовою свіжістю. Арагорн кинув ацелас у чашку з приготовленим окропом; свіжий запах ще підсилився, нагадуючи ранок у краю вічної весни… Арагорн підвівся - очі його посміхалися - і підніс трунок до вуст Фарамира.