Володар Перснів: Повернення короля

- Нашою стародавньою мовою мене звуть Елессар - Скарб Ельфів, і ще Еновінтар, Обновник, - він торкнувся зеленого каменя на грудях. - Але нащадки, якщо вони в мене будуть, нехай звуться Блукачами. По-нуменорськи звучить непогано: Тельконтар…

З цими словами він увійшов до будинку; його відразу провели до хворих. По дорозі Гандальф розповів йому про подвиги Еовіни і Меррі, про те, що вони говорили крізь сон.

Арагорн оглянув спершу Фарамира, потім Еовіну і Меррі

і похитав головою:

- Доведеться застосувати все, Ідо я знаю і вмію. Як тут не вистачає Елронда! Він набагато досвідченіший, ніж я…

Помітивши, які змучені Арагорн і Гандальф, Еомер

запропонував:

- А чи не відпочити спершу вам самим?

- Відкладати не можна, - заперечив Арагорн. - Для усіх трьох, а особливо для Фарамира, кожна хвилина може виявитися фатальною.

Він покликав стару Іорет і запитав:

- Ти відаєш запасами лікувальних трав у цьому будинку, чи не так?

- Так, пане, - відповіла стара, - і запаси чималі, запевняю вас. Але їх не вистачить на всіх, хто бідує, а де взяти ще, навіть не уявляю^.. У місті через усі ці неподобства нічого не знайдеш, і будинки згоріли, і крамниці, хлоп-чиків-посильних мало, шляхи перерізані… Вже дуже давно не прибувають товари з Лоссарнаху. Ми якось обходимося, вигадуємо, що можемо, повірте мені, пане!

- Повірю, коли побачу, - перервав її Арагорн. - У нас мало не тільки ліків, але й часу на зайві пересуди. Чи ви маєте ацелас?

- Не знаю, пане. Щось не пригадую… Хіба брат-аптекар підкаже…

- Його ще називають целема, або королівський листок, - пояснив Арагорн. [124]

- А, ці! - здивувалася Іорет. - Зрозуміло, якби шановний пан так і сказав, я б відразу відповіла. Ні, цього ми не тримаємо. Мені навіть чути не доводилося, буцімто целема - лікувальний засіб! Ото, знаєте, бувало, коли ми ходили до лісу збирати трави, сестри казали: «Дивіться, оце королівський листок! Цікаво, звідки така назва? Якби я була королевою, то саджала б у своєму садочку зелень більш показну та корисну!» Хоча, якщо розім’яти такий листок, він пахне дуже приємно. Чи, точніше, підбадьорливо.

- Дуже підбадьорливо, - підтвердив Арагорн. - А тепер, сестро, якщо любиш Фарамира, використай заради діла ноги замість язика і біжи за цією самою непривабливою зеленню. Переверни догори дном усе місто і дістань!

- А якщо в місті не знайдеться, я поскачу до Лоссарнаху, - втрутився Гандальф, - і візьму шановну Іорет з собою: вона вкаже мені цю траву, а Тінебор покаже їй, як слід поспішати, коли треба!

Іорет метнулася виконувати доручення; тим часом Арагорн попросив інших жінок приготувати гарячу воду, а сам присів на постіль Фарамира, поклавши одну руку йому на чоло, іншу - на долоню. Обличчя пораненого вкривав липкий піт; він не помітив дотику - він ледве дихав.

- Сили залишають його, - сказав Арагорн Гандаль-фу, - і не сама рана в тому винна. Подивись, як добре гоїться. Якби його вразила стріла назгула, він не дожив би до сьогоднішнього ранку. Хто витягав стрілу?