Володар Перснів: Повернення короля

- Не варто зараз говорити про це…

- Як хочеш. Поки що йди спочинь. Вранці на тебе чекають випробування важчі за нинішні.

Надворі вже стояла чорна, беззоряна ніч, коли Ган-дальф з Піном, що ніс смолоскип, повернулися до себе на квартиру. Ледве дочекавшись, поки зачиняться двері спальні, гобіт схопив Гандальфа за руку:

- Скажи: можна сподіватися, що Фродо врятується? Маг задумливо погладив його по голові:

- Особливих надій не було і з самого початку. Правий Денетор: тільки божевільний міг сподіватися на удачу. Але Кіріт-Унгол…

Він обірвав на півслові і підійшов до вікна, немов бажаючи простромити ніч поглядом.

- Кіріт-Унгол… - повторив він пошепки. - Жахливий вибір! Навіщо? Знаєш, Піне, коли я почув цю назву, у мене на серці похолонуло. І все ж таки дещо втішає: виходить, Ворог ступив на шлях війни, коли Фродо, безперечно, був живий і вільний. Отже, на кілька днів Око відвернеться. Я добре відчуваю тривогу і поспіх, які охопили Ворога. Він почав раніше, ніж збирався. Щось змусило його поспішати…

Хвилину Гандальф помовчав, міркуючи.

- А може… Може, допомогла твоя дурна витівка, Піне. Днів п’ять тому він з’ясував точно, що ми розгромили Са-румана і забрали палантір з Ортханку. Але ми не могли б ним користуватися потай від Ворога. Отже… Арагорн? Надходить [74] його час. Він сильний, сміливий, суворий і справедливий, він вміє вирішувати і ризикувати, коли необхідно. Так, це цілком можливо… Арагорн міг заглянути в палантір і кинути виклик ворогу. Цікаво! Ну а точно ми дізнаємося, коли прибудуть роханці - якщо не запізняться. Нас чекають важкі дні. Давай, доки є час, ляжемо спати.

- Але… - почав був Пін.

- Що? Запитуй - сьогодні можна.

- Але Горлум! Горлум за провідника у Фродо і Сема! Обраний ними шлях лякає і тебе, і Фарамира - чому?

- Цього я тобі нині не скажу. Але я давно передчував, що Фродо повинен зіткнутися з Горлумом. На щастя чи на лихо. Про Кіріт-Унгол я говорити не хочу. Та це жалюгідне створіння ще й здатне зрадити… Але подітися нікуди. Часто зрадник сам себе губить і проти волі служить добру. Буває, все буває. На добраніч, Перегріне!

Ранком місто прокинулося в сірій півімлі: замість світання настало смеркання. Бадьорість, що ожила було з поверненням Фарамира, згасла. Крилаті Примари не з’являлися, але городяни кілька разів чули, долинали з високості приглушені крики, від яких болісно стискалися серця сильних, а слабкі відкрито стогнали і плакали. Фарамир знову залишив столицю. «Відпочити не дають капітану, - перешіптувалися люди. - Намісник занадто багато жадає від молодшого сина, удвічі навантажує після загибелі старшого». І усі поглядали на північ: де ж роханська кіннота?

Фарамир виїхав не зі своєї волі. Намісник умів нав’язувати свою думку Раді, і в ці дні менш, ніж будь-коли, схильний був прислухатися до чужих думок. Рано-вранці він скликав Раду, і всі радники погодилися, що з такими незначними силами ніяких дій до приходу роханців починати не слід, а потрібно розставити воїнів по стінах і чекати.

- Проте, - казав Денетор, - не можна легковажно залишати форпости і стіну Раммас-Ехор, зведену тяжкою працею. Ворог повинен дорого заплатити за переправу через Андуїн. Він не може переправитися всією силою ні на півночі, де драговини захищають Кайр-Андрос, ні на півдні, в Лебенніні: там Ріка вже занадто широка. Виходить, ворог піде на Осгіліат, як і минулого разу, коли Боромиру пощастило перетнути їм дорогу. [75]

- То була тільки спроба, - нагадав Фарамир. - Тепер, якщо навіть втрати ворога будуть удесятеро більші за наші, це його не втримає. Йому не так страшно втратити цілу армію, як нам - одну роту. А вартові на далеких ділянках будуть відрізані, коли вороже військо прорветься до Пеленнору.

- А що буде з Кайр-Андросом? - запитав Імраель, правитель Дол-Амроту. - Його потрібно неодмінно утримати, якщо ми бажаємо захистити Осгіліат. Не можна забувати про ліве крило. Роханці можуть і не з’явитися. Фарамир повідомив, які величезні сили зібралися за Чорною Брамою. Не одна рать вийде звідтіля, і не в одному місці спробують вони подолати Ріку.

- На війні завжди ризикують, - заперечив Денетор. - Гарнізон Кайр-Андросу збільшити ми не можемо. Але берег Ріки і Пеленнор я не віддам без бою, якщо знайдеться воєначальник, здатний виконати наказ свого володаря!

Радники перезирнулися. Фарамир подивився прямо в обличчя Денетора: