Володар Перснів: Повернення короля

Поважний Уїлл Шерстопал просидів у Підвалах довше за всіх; і хоча з багатьма там поводилися гірше, йому довелося довго від’їдатися, щоб повернути колишню огрядність, що личить бургомістрові головного міста Гобітанії. Поки він набирав вагу, його заміщав Фродо. За час свого керування він провів лише єдину важливу реформу: втроє [285] скоротив численність шерифів і стражників і обмежив їх обов’язки тільки наведенням порядку на вулицях, як це і було колись. Очистити ліси від залишків розгромленої банди доручили Меррі і Піну, вони впоралися із завданням без особливих зусиль. Приблудні жителі півдня, почувши про розгром у Заріччі, заквапилися самі забратися з Гобітанії. Ще до кінця року останні лиходії були оточені в лісах і спроваджені за межі.

Тим часом щосили йшли відбудовні роботи. Гобіти, коли потрібно і коли хочуть, вміють працювати копітко, мов мурахи; і тепер не бракувало робочих рук, - від ніжних, але спритних дитячих рученят до вузлуватих, натруджених рук бабусь та дідусів. Ще не настало зимове сонцестояння, а від усіх новобудов Шаркі не залишилося каменя на камені. Цеглу, втім, не викинули, а використали - виклали зсередини старі нірки, щоб у них стало сухіше, тепліше й затишніше. На складах і в коморах відшукалися гори всілякого добра, провіанту і пива. У підвалах Гобітону теж знайшли й мішки з товарами, й барила з пивом, так що Новий рік пощастило відсвяткувати весело, з розмахом.

Розібрали по цеглинці і новий млин Піскомана; однак насамперед узялися наводити порядок на Кручі. Ями, де добували пісок і щебінь, засипали, навезли з лісу родючої землі і по схилах насадили новий сад; з південного боку вирили нові нірки, місткі, з цегляними стінами. Сем перевіз батька у відбудований номер третій, і тепер Гемджи-старший повторював усякому, кому не ліньки було слухати:

- Лихо не без добра! Виходить, добре все, що добре закінчується!

Посперечалися, як назвати нову вуличку. Одні голосували за «Сад битви», інші - за «Пречудові обителі». Зрештою переміг здоровий глузд, і назвали просто: «Нова». В околишніх же селищах її влучно охрестили «Могилою Шаркі».

Найвідчутнішою втратою були порубки - Шаркі наказав знищувати дерева по всій Гобітанії. Це мучило Сема більше за інші руйнування: сад - не будинок, за рік не виростиш. Тільки правнуки, мабуть, зможуть побачити Гобітанію такою, якою вона має бути…

Серед трудів і клопотів Сем рідко згадував про похід, але одного разу він дістав заповітну скриньку, дарунокn [286] Галадріелі, і поніс показати друзям-подорожанам (так їх прозвали).

- А я все чекав, коли ти згадаєш, - сказав Фродо. - Ну, відкривай.

Всередині вони побачили сірий пил, м’який і дрібнозернистий, а в ньому - насіння, схоже на горіх у сріблисто-сірій шкаралупі.

- І що з цим робити? - здивовано запитав Сем.

- Вийди в поле, розвій за вітром і ні про що не турбуйся, - порадив Пін.

- І що вийде?

- А ти вибери клаптик землі і перевір, - запропонував Меррі, - посади що-небудь.

- Володарка не схвалить, якщо я пущу усе на власний сад, коли навкруги стільки садів пропало!

- Ти послухайся свого розуму і досвіду, - сказав Фродо. - Скринька маленька, але, мабуть, кожна порошина багато чого варта!

Сем вирішив висадити саджанці насамперед усюди, де загинули найкрасивіші і найшанованіші дерева, і під коріння кожного саджанця кидав по дрібку лоріенської землі. Він невтомно сходив увесь край уздовж і впоперек, але дбайливіше за все плекав сади Гобітону та Заріччя - за що на нього, зрозуміло, ніхто не ображався. Коли ж залишилася в скриньці лише щіпка чудодійної землі, він вирушив до Каменя Трьох чвертей, що стояв майже точно в центрі Гобітанії, і розвіяв залишок на всі чотири сторони світу. А сріблистий горішок Сем посадив на газоні в Торбі-на-Кручі, там, де колись шумів прощальний бенкет Більбо. Що виросте з горішка? На превелику силу він виждав зиму, хоча так і кортіло часом розкопати сніг і глянути, чи не проклюнувся паросток.

Весна перевершила найсміливіші його мрії. Саджанці дружно випустили пагінці і росли так стрімко, начебто час для них прискорив свій плин. А перед будинком Фродо піднялося чудове деревце: кора матово-сріблиста, листя довгасте; у квітні воно вкрилося золотими квітами. У Торбі-на-Кручі не щоднини, а щогодини ріс справжній меллорн, лоріенський ясен; помилуватися на нього сходилися з усіх усюд. Через кілька років, досягши повної зрілості, [287] меллорн прославився на всю Гобітанію. Тепер бажаючі його побачити прибували навіть здалеку: це був єдиний меллорн на захід від Гір і на схід від Моря, а прекраснішого не знайшлося б і в самому Лоріені.

Рік 1420-й взагалі запам’ятався гобітам як винятково врожайний. Сонце світило, але не палило, дощі випадали вчасно і в міру, а в повітрі віяли свіжі, підбадьорливі пахощі; сяйво, раніше не відоме смертним, опромінило Серед-зем’я. Діти, що народилися того року - а їх народилося багато, усі здорові і красиві, - були геть усі золотоволосими, що раніше у гобітів траплялося дуже рідко. Фрукти вродилися рясно; гобітенята буквально купалися в полуниці з вершками, а пізніше цілими днями просиджували в траві під сливами і не заспокоювалися, поки кожний не складе з кісточок пірамідки на зразок тих, що в старовину споруджували переможці з ворожих голів. І ні в кого не болів живіт, і всі були задоволені, крім косарів, що косили траву під сливами.

У Південній чверті виноградні лози знемагали від грон, тютюнового листя запасли неймовірну кількість, а зерно по жнивах не вміщалося в комори. В Північній чверті буйно уродив ячмінь; довго потім славилося пиво 1420 року і навіть увійшло в приказку. Протягом багатьох поколінь можна було почути в корчмах, як старі, прикладаючись до чесно заслуженого кухлика, блаженно зітхають: «Незле! Майже як у чотириста двадцятому році!»

Спочатку Сем разом із Фродо жив у Вовнерів, але, коли відбудували Нову вулицю, переселився туди зі своїм Старим. Крім інших справ, він взяв на себе ремонт і благоустрій Торби-на-Кручі, а ще йому раз у раз доводилося виїжджати - саджати дерева і доглядати за посадками по всій Гобітанії. Тому його не було вдома в першій половині березня; тринадцятого березня старий Вовнер застав Фродо в ліжку - він стискав у руці білий камінчик, який носив, не знімаючи, на ланцюжку, і, здавалося, говорив сам із собою: