Володар Перснів: Повернення короля

- Ні! Я не знаю!

- Тоді я за тебе скажу, - посміхнувся Саруман. - Гадючий Язик вбив вашого Губернатора, дурного коротуна. Ти, здається, зарізав його сплячого, га? І, сподіваюся, закопав поглибше? Втім, за це ручатися не можу - наш Гадючий Язик останнім часом зголоднів… Ні, його не назвеш приємним сусідом. Краще віддайте його мені - я з ним справляюся непогано!

Дика ненависть спалахнула в налитих кров’ю вічках Грима.

- Ти сам послав мене, - засичав він. - Ти сам змусив!

- А ти завжди слухався Шаркі, чи не так? - засміявся Саруман. - Ну, тоді слухайся і зараз. Йди за мною!

Він тицьнув ногою свого злощасного невільника, що скоцюрбився на землі, і обернувся, щоб піти; раптом Гадючий Язик розпрямився, мов пружина, і, вихопивши захований за пазухою ніж, стрибнув на спину Сарумана. Мить - і колишній маг звалився з перерізаним горлом, а Гадючий Язик, волаючи, помчався по стежині вниз. Не встиг Фродо опам’ятатися, як три тятиви водночас натягнулися, три гобітанських стріли проспівали - і Грим Гадючий Язик мертвий упав додолу.

На очах у приголомшених гобітів сірий серпанок раптом огорнув тіло Сарумана, і, піднявшись тоненьким струмком у небо, зависла над Кручею безтілесна тінь у савані. Вона злегка колихалася, обертаючись на захід, але тут повіяв холодний вітер, тінь зігнулася і з легким зітханням розтанула назавжди.

З жахом і жалістю дивився Фродо, як нещадний час роз’їдав розпростерте біля його ніг мертве тіло: воно зморщувалось, зсихалося, шкіра звисла шматками, позначився череп… Фродо схопив драний, брудний плащ, що валявся поруч, прикрив моторошні останки і поспішив залишити свій старий, опаскуджений будинок.

- Ось тепер точно кінець, - промурмотів Сем. - Очі б мої цього не бачили! Зате на світі двома гадами стало менше.

- І війна завершилася, - додав Меррі.

- Сподіваюся, - зітхнув Фродо. - Це був останній удар. Багато чого мене тривожило, але такого я не очікував… Доля мага здійснилася на порозі мого будинку! [284]

- Війна закінчиться остаточно, коли ми все упорядкуємо, - смутно сказав Сем. - А роботи нам вистачить на довгі-довгі роки…

Розділ 9

СРІБЛЯСТА ГАВАНЬ

Дійсно, роботи виявилося багато, однак впоралися швидше, ніж очікував Сем. Ранком після битви Фродо поїхав до Гобітону звільняти в’язнів з Підвалів. Там знайшов він Фредегара Бульбера, якого тепер ніхто не назвав би Череванчиком. Разом з кількома друзями він намагався укритися в Крутоярах, але прислужники Губернатора викурили їх і схопили…

- Ех, краще б ти з нами пішов! - сказав Пін, коли Бульбера винесли з Підвалів - бідолаха був виснажений і сам іти не міг.

Фредегар розплющив очі і через силу посміхнувся:

- Що це за велетень з таким гучним голосом? Невже то наш маленький Пін? Ти який розмір капелюха тепер носиш?

Звільнили і Геранію. її знайшли в темному і тісному прикомірку; стара, змарніла, вона все ж таки побажала вийти сама, і коли з’явилася, спираючись на руку Фродо, стискаючи свою незмінну парасольку, гобіти не поскупилися на оплески, «ура!» і «браво!». Вперше в житті випало їй загальне співчуття. Звістка про загибель Лотто приголомшила Геранію. Вона нізащо не хотіла повертатися до Тор-би-на-Кручі, садибу віддала Фродо, а сама оселилася в домі рідних, Булкінсів із Каверну.

Навесні наступного року Геранія померла - адже їй було вже за сто! - і залишила Фродо все майно, своє і Лотто, із проханням використовувати його для допомоги потерпілим під час смути. Так несподівано закінчилася стара сімейна чвара.