Володар Перснів: Повернення короля

Брамник сердито скривився:

- Так його вже нема давно. Спитай у Барбариса. Добраніч!

- Добраніч! - відгукнулись прибулі й рушили вули

цею селища. [250]

Крізь живу огорожу було видно новий будинок, довгий і низький; з-за кущів визирали насторожені мешканці. Садиба Білла Терника вся заросла бур’яном, кущі огорожі давно не стригли, вікна будинку були забиті.

- Може, ти його тоді вбив своїм яблуком, Семе? - висловив припущення Пін.

- Це було б добре, - сказав Сем, - та все ж цікаво, що сталося з бідолахою Біллом? Залишили коника під дверима Морії, сам на сам з усякою поганню…

«Грайливий Поні» на перший погляд зовсім не змінився. За червоними фіранками першого поверху привабливо горіли лампи. Смикнули шнур, задзвонив дзвінок, прибіг Ноб і, відчинивши двері, виглянув у шпаринку. Побачивши гостей у світлі ліхтаря, він заволав:

- Хазяїне! Добродію Барбарисе! Вони повернулися!

- Та невже? - загриміло всередині будинку. - Ну, зараз я з ними розправлюся!

І господар вибіг на ґанок, розмахуючи важким кийком. Однак, придивившись до прибульців, він остовпів, і грізна гримаса на його фізіономії змінилася радісною міною:

- Нобе, баранячий ти лоб! Не міг старих друзів назвати на ім’я! Ну і налякав мене цей дурень, і це за таких часів! Вітаю, вітаю! Звідки, яким вітром? Не сподівався я вас ще побачити, їй-бо! Блукач повів вас у такі краї, де темні сили прямо кишать! Дуже, дуже радий вас бачити, особливо Гандальфа! Прошу, прошу, заходьте. Чи бажаєте зайняти колишні кімнати? Вони вільні. В мене взагалі майже порожньо, ніде правди діти - ви все одно самі помітили б. Зараз вигадаю якусь вечерю і постараюся швиденько подати, але це нелегко, тому що служників не вистачає. Нобе, гей ти, незграбо, поклич Боба! Ох, прокляття, адже Боб тепер завжди ще засвітла додому йде… Заведи усіх поні до стайні, Нобе. А ти, Гандальфе, мабуть, сам влаштуєш свого коня? Чудовий скакун, слово честі, я тобі ще тоді казав! Заходьте, розташовуйтеся! Будьте як вдома!

Барил Барбарис не став порівняно з минулим роком мовчазнішим і жив, як і раніше, бігцем. Але заїзд його був майже порожній: із загальної зали слабко лунали лише два-три голоси. Коли ж господар запалив пару свічок, щоб провести їх коридором, на обличчі його стали помітні зморшки стурбованості. [251]

Барил завів їх до вітальні, де вони рік тому провели таку незвичайну ніч. Під удаваною бадьорістю господаря вчувалася зневіра. У Бригорі дійсно трапилося багато чого, і зовсім не на краще. Але гості не поспішали розпитувати.

Як вони й очікували, Барбарис з’явився після вечері спитати, чи задоволені вони. Ясна річ, усі були задоволені - пиво й частування в «Грайливому Поні» залишилися на вищому рівні.

- Не наважуюсь вам запропонувати провести вечір у загальній залі, - сказав Барбарис. - Ви, мабуть, втомилися, та й немає там нікого. Але, якщо приділите мені перед сном півгодини, я дуже хотів би побалакати спокійно й без свідків.

- І ми бажаємо саме цього, - відповів Гандальф. - Ми не дуже втомлені, подорож була спокійною. Щоправда, ми змокли й змерзли, але від цього ти нас уже вилікував. Сідай, Бурлимоне, а якби ти нам видав ще щіпку тютюну, ми б тебе благословили!

- Спитайте краще чогось іншого, - засмутився Барбарис. - Тютюну нам якраз і бракує! Скільки виростимо, стільки й наше - а це ж крапля в морі! З Гобіта-нії нічого тепер не отримуємо. Ну, заради вас я вже якось подбаю.

Він збігав кудись і приніс зв’язку нерізаного листя, якого товариству вистачило б днів на два:

- Ось, це найкраще, що маю, хоча цьому зіллю до тютюну з Південної чверті як куцому до зайця. Я завжди так вважав, хоча взагалі, прошу вибачити, Бригора мені подобається більше, ніж Гобітанія!