Володар Перснів: Дві Вежі

- Ні те, ні інше, - відрізав Горлум. - Так Смеагорлу і треба, цьому старому опудалу!

Сем озлився, але змовчав.

- Не варто вигадувати собі прізвиська, Смеагорле, - відповів Фродо, - ні жартома, ні всерйоз. Не треба, чуєш? [295]

- Смеагорл прийняв те, чим його обдарували, - процідив крізь зуби Горлум. о- Добрий пан Сем, наймудрі-ший з гобітів, сам придумав для Смеагорла прізвисько!

Фродо запитливо глянув на Сема.

- Вирвалося в мене слівце, -=- зізнався Сем, - як побачив, що він до вас лізе. Але я відразу вибачився, а якщо він і далі цю історію мусолити буде, вибачення назад заберу!

- Забудьмо про це, - сказав Фродо. - Послухай, Смеагорле! Здається, останній відрізок шляху ми можемо відшукати і без тебе. Перевал уже видно, договір ти виконав, і тепер ти вільний. Можеш повернутися до таких місць, де вдосталь їжі і можна спати спокійно, не побоюючись слуг Ворога. Я намагатимуся після повернення сам віддячити тобі за службу, а ні, то мої друзі…

- Ні! - верескнув Горлум. - Ще ні! Гобіти самі не знайдуть… Потрібно ввійти до тунелю. Смеагорл повинен іти з вами далі. Йому не можна спати, не можна, ні. Ще рано…

Розділ 9

ЛАБІРИНТ ШЕЛОБИ

Якщо день і почався, особливої різниці гобіти не помітили: небо лише трохи посіріло. Йшли в звичайному порядку - Горлум попереду, гобіти слідом; доводилося петляти серед незліченних стовпів, зубців і вигадливих фігур, видовбаних вітрами в сухій породі. Тиша навколо стояла, як нерухома болотна вода. Останнє пасмо гірського хребта, сіра гола стіна немов підіймалася назустріч гобітам, заступаючи собою весь світ. Сем раз у раз крутив носом:

- Тьху, ну й смердить! Як на смітнику…

Горлум дав знак зупинитися. У стіні чорніла кругла діра. З неї тхнуло трупним смородом, ще гірше, ніж у гнилій долині Моргула.

- Нам туди, - шепнув Горлум, - вхід отут. Назви підземелля він і зараз не сказав. А це був Тірах-

Унгол, Лабіринт Шелоби…

- Іншого шляху немає, Смеагорле? - запитав Фродо.

- Немає, немає! Потрібно йти туди!

- А чи сам ти ходив? - запитав Сем. - Втім, тобі сморід не загроза! [296]

Горлум блиенув очима.

- Гобіт нам не довіряє, мій дорогессегіький, - заси’-чав він. - Не бажає нам вірити. Але Смеагорл усе зйєс* се… Так-так! Він пройшов тут одного разу, наскрізь нро-йшов гору, ця стежка - єдина!