Володар Перснів: Дві Вежі

Горлум довго дивився на них. Дивний вираз промайнув на його кощавому, висохлому обличчі. Злі вогники в очах згасли, начебто вугілля затягнулося попелом. Горлум болісно скривився, ступив у бік перевалу, потряс головою, відступив; його роздирали сумніви. Він схилився над гобітами, простягнув тремтячу руку і повільно, дбайливо, майже ласкаво доторкнувся до коліна Фродо. У цю хвилину Горлум здавався дуже старим, виснаженим гобітом, якого втомило безмірно тривале життя, бо пережив він свій час, друзів, рідню і веселі луги своєї юності - бідний, жалюгідний, голодний…

Від дотику руки Горлума Фродо поворухнувся і скрикнув. Сем відразу очуняв від дрімоти. [294]

- Гов, приятелю! - вигукнув він. - Ти що тут робиш?

- Нічого, нічого, - смиренно відповів Горлум. - Пан добрий!

- Від чого ж ти втікаєш, якщо добрий? Де тебе носило? Втік крадькома і повернувся крадькома, старе ти опудало!

Горлум відсахнувся. Хвилина лагідного роздуму минула.

- Опудало! Опудало! - засичав Горлум. - Гобіти завжди чемненькі! Гей, добрі гобіти! Смеагорл веде їх таємними стежками, допомагає, а йому - «опудало»! Добрі друзі, так-так, моя радість, добрі друзі!

Сему стало соромно, однак довіряти Горлуму він все одно не міг.

- Прошу пробачити, - сказав він. - Ти застав мене сплячим, а я мусив не спати і тому прокинувся трохи не в гуморі. Пан Фродо так втомився, а я… негарно вийшло, зрозумій мене. І все-таки, де ти пропадав?

- Ходив у опудальських справах, - огризнувся Горлум. Очі його так і палахкотіли зеленою злістю.

- Ну, не хочеш казати, то й не треба. Далі все одно разом підемо. До речі, котра година? Ще вчора чи вже сьогодні?

- Сьогодні, - буркнув Горлум. - Коли гобіти заснули, день вже настав. Як нерозумно, як безтурботно! Якби бідне опудало Смеагорл не був напоготові, як завжди …

- Та вгамуйся ти, набридло, - відмахнулся Сем. - Давай будити пана Фродо.

Він схилився над Фродо і шепнув у саме вухо:

- Пане, настав час прокидатися!

Фродо розплющив очі, побачив Сема, сонно посміхнувся:

- Чого так рано, Сем? Адже ще темно!

- Тут завжди темно, - відповів Сем. - Горлум повернувся, пане, і каже, що ранок давно минув. Настав час іти - вирішальний стрибок!

Фродо глибоко зітхнув і підвівся.

- Так, щось вирішимо… Добридень, Смеагорле! Ти знайшов собі поживу? Відпочив?